Що таке синдром втрачених можливостей та чому він небезпечний для кожного, хто сидить у соцмережах

За час карантину ми встигли переробити безліч речей, однак найбільше — насидітися у соцмережах на роки вперед. Певно, вже всі бабусі світу почали фотографувати квіти на підвіконні у Фейсбук-стрічку, а діти остаточно перекочували з Інстаграму в ТікТок.

Однак така тотальна концентрація на віртуальному світові небезпечна не лише тим, що шкодить очам і трішки здоровому глузду, а й тим, що руйнує нашу самооцінку. Цьому сприяє той факт, що ми постійно дивимося на життя інших людей в Інтернеті та думаємо, чому у нас все відбувається не так. А також те, що ми намагаємося гнатися за чиїмись досягненнями, а не за своїми власними.

Це явище вже сформулювали в психології як синдром втрачених можливостей. І так, він проявляється у тому з нас, хто постійно гортає стрічку соцмереж або проглядає коментарі під дописами у друзів. 

У чому його суть, ми розбиралися разом з постійною експерткою нашого видання, психотерапевткою Анною Крайлюк.

Коротко цей синдром можна пояснити страхом відсутності соціального контакту. Це проявляється тоді, коли людина постійно моніторить соцмережі, потребує спілкування як онлайн, так і офлайн.

Тобто це залежність людини від соціуму й того, що відбувається у соцмережах.

Перш за все, він проявляється у боязні пропустити щось важливе:

До карантину це можна було побачити під час побачень чи зустрічей друзів, коли хтось не відводив очей від смартфона. Також це про те, коли людина контролює стрічку соцмереж за кермом чи йдучи пішки. 

Люди, які мають цей синдром, не реалізовані та не задоволені своїм життям. Тому у них є потреба отримувати емоції ззовні, адже вони відсутні в їхньому житті. 

Через цей синдром у людини погіршуються реальні стосунки, вона втрачає розуміння того, як можна спілкуватися наживо. Це призводить до погіршення якості життя.

У подальшій перспективі синдром призводить до того, що людина починає менше чути себе, потреби своєї психіки й організму та розчиняється у нереальному світі соцмереж.

Окрім того, синдром небезпечний чисто фізично, бо, дивлячись постійно в екран, можна травмуватися, як на вулиці, так і вдома.

Насамперед треба переглянути свою залежність від соціуму та контакту. Головне тут — аналізувати свої відчуття та ставлення до того чи іншого спілкування. 

Також потрібно розвивати своє самоусвідомлення та самоспостереження, щоб відновлювати контакт з внутрішнім світом. Корисно ще й зменшувати час користування соцмережами й почати створювати емоції у реальному житті, а не у віртуальному. Для цього треба покращувати реальне життя, знаходити хобі та реалізовувати себе.