Щоденник заробітчанина, частина 4. Як українці із сербами б'ються та в угорців полуницю крадуть

Записки українського гастарбайтера, який декілька місяців тому, дивлячись на дійсність, що його оточує, "психанув" та, як і мільйони українців, вирішив спробувати щастя "за бугром". Наш герой поїхав до Угорщини.

У попередніх записах свого "Щоденника" Олександр розповів про пошук роботи в Україні, пригоди на кордоні, адаптацію та перші дні роботи на заводі під Будапештом, а також про медичні нюанси та побутові хитрощі українців, які навчилися економити в Європі на сигаретах та алкоголі.

Сьогодні він розповість, як уживаються між собою і з місцевими гастарбайтери з різних країн.

Серби бувають різними

Нікола Тесла, Емір Кустуриця, Новак Джокович, Нік Вуйчич, Горан Брегович, Міла Йовович... Що об'єднує цих видатних людей? Усі вони - серби (причому остання ще й з українським корінням). Саме названі вище "товариші" створили мій особистий стереотип про цей народ. Але ніколи я не думав, що мені доведеться працювати із сербами на угорському заводі зі створення корейських телевізорів.

Анна Іванович

... Спостерігаю за їхньою роботою: старанні, веселі, товариські, не халтурять. Не всі вони розмовляють російською (хоча деяких учили в школі), але розуміють. У тому числі й українську. І я їхню - теж.

- Це не Анна Іванович? - питаю сербського колегу, вказуючи на симпатичну дівчину, яка дуже схожа на знамениту тенісистку.

- Ні, - каже він мені, а сам сміється і пояснює дівчині, що я помітив її схожість з Іванович.

Дівчина кривиться. Видно, їй не подобається моє порівняння. Дивно, адже Іванович визнана красуня в світі спорту. Не дарма ж в неї закохався легендарний німецький футболіст Бастіан Швайнштайгер (три роки тому вони одружилися). Словом, мій "підкат" не оцінили...

До речі, мій сербський колега (і певний час наставник) Іван приїхав сюди усією своєю родиною (дружина і двоє дітей). Йому 42 роки і він добре розмовляє російською. З ним ми спілкувалися і про названих вище осіб, і про футбол, і про вино, і про політику. До речі, з українців він знає тільки чотирьох: Андрія Шевченка, братів Кличків та Петра Порошенка. Так, не густо. Довелося підтягувати його ерудицію в "українському питанні". Тепер він знає більше.😊

Мене Іван називав "другаре мій". А жінок-українок - дуже ніжно і в різних варіаціях: Юля, Юлічка, Юляшка... Лєна, Лєночка, Лєнушица... Даша, Данешька, Дашуня... Його дружина, до речі, на це ніяк не реагувала. Принаймні на людях...

Подружився я й ще з одним сербом.

- Стефане, хто сьогодні виграє - "Челсі" або "Арсенал"?

- Думаю, нічия, - відповідає мій новий приятель, з яким ми не тільки на роботі зустрічаємося, а й опісля в букмекерському клубі робимо ставки "по маленькій", щоб цікавіше було дивитися.

Зі Стефаном

Я помітив, що майже всі серби азартні. З українців мало хто заходить до букмекерів, а у сербів це вже традиція, хобі, як риболовля. Ясна річ, що більшість програє, але відчуття азарту того варте.

...Не всім українським заробітчанам серби сподобалися. Був випадок, коли один з наших врізав сербському колезі по фізіономії. Вони щось не поділили, балканець послав нашого хлопця на ху...тір метеликів ловити. Реакція українця була блискавичною - у стилі Кличка. Серб звалився. Наступного дня були звільнені обидва.

Мені теж один серб не подобається - нахабний, зарозумілий, некультурний. "Бити чи не бити?" - ось у чому питання! Бити - не мій стиль, хоча пару прийомів уку-шу я знаю. Вирішив - не бити, а любити! Він вочевидь недолюблений з дитинства. А я за освітою - вихователь дитячого садка.

А взагалі, "спокій, тільки спокій", як казав Карлсон. Мені ще пару місяців до відпустки дотягнути треба, а там додому поїду - зніму напруження.

Угорці полюбили нашу лайку та жінок

А от з угорцями ні російською, ні українською не побалакаєш. І зрозуміти їхню мову, одну з найскладніших, до речі, ой як непросто. Добре, що на заводі працює хлопець з України, який вільно розмовляє угорською. Ми його так і називаємо "перекладач".

Помітив, що угорці швидше вчать нашу мову, ніж ми їхню. Особливо швидко схоплюють лайки. Яка там англійська! Мат - ось міжнародна мова на виробництві. Без нього якісно ніхто не працює, його всі розуміють. Залишилося тільки навчитися красиво нею пояснювати. Типу: "Пане, а не пішли б ви на ху... дий кінець у склад? Мені для роботи потрібен алюміній. Інакше робота заморозитися і буде повний холодець."

На мою думку, в школах на уроках з етикету треба запровадити спецпредмети - "Літературна МАТ-і-МАТика". У ПТУ - обов'язково! На будівництвах, заводах і в полях дуже стане в нагоді!

А ще я помітив, з яким благоговінням угорці дивляться на наших жінок - хоч ходи та слинки підтирай. І я їх почав розуміти, коли роздивився місцевих "красунь". Як то кажуть, тут без коментарів - я ж людина інтелігентна.

Наприклад, наш колега з місцевих на ім'я Роланд (українські дівчата називають його "малюк"). Він - цінитель прекрасного. А прекрасніше за наших жінок на заводі нічого немає. Ось Роланд і розглядає красунь з різних боків, не соромлячись часом зайти з тилу і тупо уп'ястися в ЗАДумливу українку. Коли я його ловлю за цим заняттям, він навіть не конфузиться, лише очима показує, мовляв, гляди яка! І розпливається в непристойній усмішці...

З Роландом

За ту ж роботу українці отримують менше

Українські заробітчани старанніші та працьовитіші. Угорці накосячать, а наші виправляють браковане. Адже треба швидко зробити норму - і тут українці рулять! А кому більше платять? Звісно, не нам.

Якщо місячна зарплата українця на нашому заводі 500-600 євро, то угорці отримують на 150-200 євро більше. А у сербів оклади на 250-300 євро вище за наші.

Крадіжка полуниці та угорець з пістолетом

Був випадок, коли в наш готель приїхав розлючений угорець - з місцевих жителів. Я тоді виходив з готелю і потрапив йому під гарячу руку. Кричить щось по-своєму, на мене та на мої капці дивиться, очі витріщив, слиною бризкає.

Почувши крики, мені на допомогу вийшла сусідка, яка трохи розуміє угорську. Спробувала з'ясувати, в чому справа. Так той кинувся до свого авто, витягнув пістолет і почав їм махати і щось кричати.

Пізніше ми дізналися причину. Хтось із заробітчан заліз до нього в город - по полуницю, але встиг втекти. Причому взяв трохи - пару-трійку кілограмів: себе побалувати і дівчат пригостити. Але господар ягідної "плантації" примчав вершити правосуддя.

До речі, крадія він таки знайшов. Виявилося, на багатьох ділянках тут встановлено відеоспостереження, а навколо - колючий дріт під струмом. Про перший пункт наш злодюжка не знав, а другий його не зупинив.

Поліція приїхала прямо на завод і з робочого місця забрала 20-річного хлопця у відділок. Там він зізнався - і того ж дня був звільнений. Причому завод заплатив штраф 200 євро, але з його зарплати не вивернули цю суму. Розрахували, як годиться.

Так я став свідком міжнародного скандалу, через який мало не депортували всіх заробітчан - саме на цьому наполягав потерпілий "полуничник". Але після отриманих 200 євро заспокоївся.

Про розваги заробітчан на вихідних, дефіцит деяких продуктів та місцеві визначні пам'ятки читайте наступного тижня.

Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 1. Як мене занесло в Європу
Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 2. Як я в Європі корейські телевізори вчився робити
Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 3. Тютюново-алкогольні хитрощі по-українськи
Олександр Захаров
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту