Щоденник заробітчанина, частина 6: Як українці в Угорщині корейські телевізори роблять

Записки українського гастарбайтера, який декілька місяців тому, подивившись на дійсність, що його оточує, "психанув" і, як і мільйони українців, вирішив спробувати щастя "за бугром".

"Люди! Перестаньте жерти телевізори!"

Хтось бачить себе в телевізорі, хтось бачить інших у телевізорі, а я щодня бачу "внутрішній світ" телевізора. А ще - конвеєр, яким кожен день рухаються тисячі "ящиків" з усіма їхніми "потрохами". І думаю: навіщо їх стільки?

Якщо ви не читали попередні частини мого #щоденника-заробітчанина, нагадаю: ось уже майже півроку я працюю у передмісті Будапешта на заводі з виробництва телевізорів відомої корейської марки.

У нас є план, який треба виконувати, і є виробничий брак, який чітко відслідковують контролери за якістю. Іноді в мене складається враження, ніби я працюю не на виробництві телевізорів, а на хлібозаводі, "штампую" тонни буханок з батонами.

Щодня тільки одна наша зміна робить близько 5000 готових панелей для майбутніх плазмових телевізорів. Змін - дві. Помножте на кількість робочих днів - це вже 220 тис штук! У рік - понад 2,5 млн телевізорів... Але ж цей завод далеко не єдиний у світі! Люди, ви що - їх жрете?! Хоча... Їжте-їжте, бо я ж роботу втрачу.

Як ви вже помітили, у автора цього "щоденника", який кожного дня виконує нудну, монотонну роботу зі збирання телевізорів, іноді закипає "кінескоп". Часом я в собі впізнаю персонажа з "Нашої Раші", який любив розмовляти з "ящиком". От і зі мною трапляється подібне:

"Ну, здрастуй рідний цеху. І тобі, конвеєрна стрічко, привіт! Скільки там у нас сьогодні за планом панелей зробити треба? 2500?! Дістали ці плано-кури! У мене ж руки не залізні! Он на пальцях вже мозолі - від вставляння пластикових мідлів (детальки такі). Я після роботи кулькову ручку тримати не можу.

Навіть скотч не допомагає. Китайський. От якби шотландський. Односолодовий... щось я замріявся. Де там мої пластирі? Треба пальці обклеїти - і "на галери"!

Пішла стрічка. Нею панелі йдуть одна за одною. "Темпо, темпо!" - кричать контролери. Усе швидко. Але я вже адаптувався - встигаю. Та й ноги так не гудуть, як першого місяця. Після роботи облити їх холодною водою – і, як новенький! Людина до всього звикає.

Підробітчани: перукарка, тату-майстер, масажист і навіть гіпнотизер!

Чи можна заробітчанину мати додатковий прибуток? Легко! І таких тут вдосталь.

Так, наприклад, моя землячка зацікавилася роботою на нашому заводі. Вона перукарка з 25-річним стажем. Я це знав, і тому агітував приїхати сюди. Запевнив: якщо вона візьме із собою інструмент, то 5000 гривень легко буде мати зверху (і це без 15 тисяч на заводі). Адже народу багато - і стригтися всім треба. А в Угорщині ціни на стрижки вище за наші десь утричі.

Чутка про те, що у нас з'явилася профі-перукарка, розлетілася по заробітчанським готелем зі швидкістю звуку. І тепер на вихідних, біля кімнати моєї знайомої, черги: вона стриже, фарбує, робить укладку...

А ще з нами працює сімейна пара. Їхні тіла розмальовані татуюванням, немов панно. І коли їх запитують, де зробили таку красу, чоловік тут же пропонує свої послуги.

У готелі, де мешкає татуйована парочка, в просторому холі в тату-майстра є своє місце, типу кабінет. Там він по вихідних і "набиває" охочих прикрасити своє тлінне тіло. І теж непогано заробляє, більше заводської зарплати.

Є серед нашої заробітчанської братії і масажист, і майстер педикюру/манікюру, і психолог, і косметолог, і навіть гіпнотизер! У останнього можна не тільки закодуватися від згубних звичок, а й у минуле або майбутнє заглянути, в трансі. Були б гроші. А вони у заробітчан є.

Одні приїжджають, щоб розстатися, а інші – знайти своє кохання

Ми, заробітчани, тут не лише працюємо та природні потреби справляємо, а ще й живемо. А отже, без розмов, пліток і чуток не обійтися. Тому іноді відчуваємо себе на чужині як удома.

Пам'ятаю сімейну пару (наші, українці), які на роботі влаштували сімейні розборки. Хоч під рукою у них і не було тарілок, але лайка була емоційною - мені навіть беруші не допомагали. Коли попросив їх заспокоїтися, виявилося, що я "лізу в їхнє сімейне життя".

До речі, я помітив, що деякі сімейні пари приїжджають на заробітки, щоб розлучитися. Якийсь сімейно-психологічний атракціон. Я його можу пояснити тільки тим, що тут, у складних обставинах, вони, мабуть, остаточно переконуються в своїх підозрах: "він - козел", а "вона – дурна безнадійно". І розбігаються.

А от чимало одинаків, як показує практика, навпаки, знаходять тут свою половинку. Деякі навіть - дві половинки.😉 Загалом, ніщо людське заробітчанину не чуже...

Англійська мова нам у допомогу

Природно, іноді доводиться спілкуватися не тільки зі своїми, а й з іноземцями. Угорська - мова складна, вчити марно (хіба що знайти місцеву красуню та залишитися з нею). Але українці за кордоном швидко адаптуються в мовних питаннях, і без скандалів і непорозумінь - не те, що в Україні. ;)

Наприклад, у магазинах труднощів узагалі немає. Там грошова комунікація. Товар на касу, сканером "пік", гроші полічив на суму в касовому чеку. Дякую, до побачення.

Складніше на вокзалі, або коли треба щось запитати на вулиці у перехожого. Тут дякую моїй вчительці англійської Ользі Михайлівні Рибалко (шановний редакторе, не вирізайте це славне ім'я, таких педагогів небагато). Хоча в Угорщині традиційно більше людей знають німецьку, в молоді з "інглішем" проблем немає. Тому особисто я вишукую на вулиці молодих людей - і вони завжди допомагають.

Замість післямови

Як багато нас рухається конвеєрною стрічкою життя. Ми, як ті запчастини майбутніх телевізорів, - на нас дивляться, нас вивчають, іноді мацають, намагаючись кудись вставити... Деякі з нас перегоряють, ніби відсирілі запобіжники. Хтось навпаки: вмикається від нового імпульсу - і знаходить у житті фарби яскравіші за тих, що мигкотять на екрані новенької плазми.

Вмикаймося! І повертаймося. Додому. У Європі добре, але в Україні має бути ще краще!

Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 1. Як мене занесло в Європу
Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 2. Як я в Європі корейські телевізори вчився робити
Олександр Захаров
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту