Щоденник заробітчанина, частина 5. Як українці розважаються і на якій дієті сидять в Європі

Записки українського заробітчанина, який кілька місяців тому, дивлячись на навколишню дійсність, "психанув" і, як і мільйони українців, вирішив спробувати щастя "за бугром".

Це вже п'ята розповідь Олександра про його робочі будні під Будапештом, де він влаштувався на виробництві, що випускає корейські телевізори.

Якщо ви пропустили, ось попередні історії:

Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 1. Як мене занесло в Європу
Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 2. Як я в Європі корейські телевізори вчився робити
Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 3. Тютюново-алкогольні хитрощі по-українськи
Матерiали по темi
Щоденник заробітчанина, частина 4. Як українці із сербами б'ються та в угорців полуницю крадуть

Цього разу я вирішив підійти до свого "Щоденника" максимально творчо, адже я розповім, як відпочивають українські заробітчани. І, виявилося, багатьом епізодам нашого життя на чужині відповідають рядки з пісень Андрія Макаревича. Тому пропоную прокотитися заробітчанськими розвагами на "Машині часу". (Далі уривки з пісень гурту мовою оригіналу)

Райське місце, а я в ньому – аніматор!

Я забыл о буре и о громе,

Мне теперь дороже тишина.

И живу я в старом-старом доме,

Из него выходит три окна…

Наш готель розташований у райському місці: околишню тишу порушував хіба що спів птахів, дачний район нагадував занедбане українське село (місцеві на ділянках з'являлися зрідка, бо не сезон), найближчий супермаркет - за шість кілометрів (менше спокус, менше витрат), чудові світанки та заходи сонця, ранкова прохолода та роса. Благодать!

Але чим себе тут зайняти, щоб стало ще краще? Або чекати, що хтось буде якось тебе розважати? Ні, це не для мене. Якщо аніматорів тут немає, то аніматором буду я!

Розваги в готелі: кіно, вино та доміно

Есть лица в виде закрытых дверей,

Ключа от которых нет.

Есть лица, которые солнца теплей,

Из тех, что нам дарят свет…

Мешканці готелю до мене придивляються, я придивляюся до них ("то ли люди, то ли куклы").  Усе взаємно. Поводжуся загадково - усамітнююся з келихом вина в холі (в кімнаті wi-fi погано ловить), дивлюся кіно, відео з концертів улюблених рок-груп, слухаю музику та нікого не чіпаю.

Чим наші заробітчани тут займаються? Ну, по-перше, грають у карти. Ця забавка одна з найпопулярніших. Так само, як і я, дивляться фільми, слухають музику, готують їжу, сплять.

Хіба це життя? Я розумію, що всі ми тут у гонитві за євро і доларами, але, вибачте за банальність, про душу й тіло теж треба б подумати. Як там у Макаревича: "Гораздо трудней не свихнуться со скуки - и выдержать полный штиль…"

- Може, з нами в карти? - запропонували мені хлопці.

Відмовлятися незручно. Декілька разів зіграв. Ну, не моє!

- А ви вмієте грати у футбол, "мафію" або "крокодила"? - цікавлюся я.

З "мафією" і "крокодилом" знайомі далеко не всі, а от футболістів знайшлося чимало: дві міні-команди по п'ять чоловіків набралось. Поряд з готелем є огороджений тенісний корт, покриття ґрунтове, це не Уемблі, звісно, але підійде. Купили м'яч - і тепер по вихідних у нас футбольні матчі. З уболівальницями! Навіть є свій клуб - ФК "Ялинки" (бо вони довкола). Готуємося викликати на дуель угорських і сербських колег, які працюють з нами...

Готель засинає, прокидається "мафія"... Цю гру вже теж багато хто засвоїв з моєї подачі. Як виявилося, найсильніші тут хлопці з Кривого Рогу. Жодних натяків!😉 Такий збіг, що саме вони вміють краще за інших рефлексувати й прораховувати суперників.

"Крокодил" теж набирає популярності, але ближче до ночі - після келиха-другого вина або пива. Показувати за допомогою міміки та жестів складні слова виходить не в усіх, але градуси роблять свою справу.

А ще я привіз із собою шахи. І не дарма! Знайшлося в готелі три людини, які розуміли, що кінь ходить літерою "Г". Так у нашому готелі з'явився шаховий клуб "Пішак". Граємо не тільки по вихідних, а й по буднях, після роботи ...

...Ще однією розвагою стало доміно. Чотири людини є фанами цієї гри та у вільний від карт і футболу час забивають козла "камінням" - так діє ще один клуб за інтересами під назвою "Риба".

Заробітчани гарцюють масово під пісні "Воплі Відоплясова"

Когда на фоне Космоса, забыв часы и компасы,

Танцуют космонавты в детских снах…

Кухня у нас простора. Є музичний центр. Може, вечірку? Усі за!

Скинулися. Закупили м'яса, картоплі, зелені та овочів. Шашлик готовий. Вино є. Дружною заробітчанською сім'єю гуляємо. У кожного на телефоні своя музика, тому діджеїмо по черзі - і танцюємо, як то кажуть, до упаду.

Коли після робочих буднів ноги гудуть і танцювати не хочеться, збираємося поспівати. Причому ностальгія за ненькою все-таки дає про себе знати - найчастіше заводимо українські народні. А улюблена у нас - "Ой, у вишневому саду ..." Мабуть, через те, що там є рядки: "Додому я просилася, а він мене все не пускав ..."

Слава про наші вечірки поширилася по інших заробітчанських готелях. Вони нас називають "Ялинки" і, на мою думку, заздрять - такої "движухи" у них немає. Багато хто хоче до нас переїхати, але місць немає.

- А що вам заважає жити, як ми? - питаю колегу з іншого готелю.

- У нас якось усе окремо, групками відпочивають. І то насамперед у курилці. А потім по своїх "норках" - і в інтернет.

- Макаревича згадай, - раджу йому, наспівуючи: "Не стоит прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнется под нас…"

Харчування: "Не куштував заробітчанські харчі? Тоді мовчи!"

Люблю я макароны, любовью к ним пылаю неземною,

Люблю я макароны – и, что хотите, делайте со мною!

Ще одне з важливих людських задоволень - їжа. Чим тут себе прогодувати можна? Начебто і продуктів вдосталь, і ціни на деякі з них майже українські, але бракує звичного "хавчику".

Гречка? Тільки для пташок - у зоомагазинах. Ну, що ж, я тут "птах залітний" - можу собі дозволити. Хоча, ні, дякую - 250 форинтів (приблизно 25 гривень) за 200 грамів. "Смак батьківщини" дорогий. Знайшов я випадково гречку і в супермаркеті, але ціна майже та ж: 50 грн за півкіло.

Що до чаю: зефір, халва? Як немає?! Скрізь пхають свої марципани (мигдально-цукрові смаколики). Так, вони смачні. Але дорогі! Якось з голоду хотів поласувати марципанами в музеї (тут цілий культ цих солодощів, виставки різні), ледве стримався.

...Як же я сумую за оселедцем з картопелькою. Картопля тут є, але оселедець смачненький та жирненький відсутній. У магазинах тільки маринований з оцтовим присмаком. У нас його й коти їсти не будуть. Уже мрію, як приїду додому - і негайно за оселедець візьмуся з товчанкою. Ой, слина почала закрапати клавіатуру - переключаюсь на місцеві смаколики.

Чого тут досхочу, так це кукурудзи, квасолі та гороху. А ще всюди паприка.

Найбільше мені сподобалася копчена ковбаска з паприкою (схожа на нашу домашню, але пікантніше та червонуватого кольору) і сало, присипане зверху червоним меленим перцем. А ось місцева піца запам'ятається мені на все життя!

Одного вихідного дня зайшов я в піцерію. Затишне місце, пристойне обслуговування, але в меню (там усе угорською написано) роздивився лише кілька знайомих слів - "бекон" і "сир". На фото - апетитно. Замовляю! Починаю їсти - і розумію, яка на смак "геєна вогненна"! Голосові зв'язки стиснуло - ні дихнути, ні видихнути. Води!

На щастя, минулося. Але тепер у кафе, перш ніж щось замовити, я прошу чисто угорською: "Nincs chili» (не чилі).

По грошах обід (перша та друга страви) в угорському кафе обійдеться мінімум у 2000 форинтів (200 грн), а в ресторані - удвічі дорожче. Загалом на харчування тут у середньому треба 100 євро на людину на місяць. З них 40 євро компенсує роботодавець. Жити можна, не відмовляючи собі іноді навіть у делікатесах.

Фірмовий рецепт: "Вареники по-заробітчанськи"

Поділюся рецептом найпопулярнішої страви серед чоловіків, які мешкають у готелі.

Беремо звичайні макарони, краще "мушлі", насипаємо їх у воду і варимо до готовності. Додаємо (на свій розсуд) заморожену вишню або підсмажені печериці, можна підсмажений свинячий фарш або сир. Перемішуємо обраний інгредієнт з макаронами. Додаємо вершкового масло або соняшникової олії. "Вареники по-заробітчанськи" готові! Швидко, а на смак - немов удома побував!

В добрый час друзья, в добрый час!

Наши дни, не зря эти дни.

Я вас жду, я помню о вас.

Знаю я, что мы не одни!

Наступного тижня читайте про те, як відбувається управління виробничим процесом, де працюють українці, про що говорять заробітчани під час роботи і про нюанси англійської мови в Угорщині.

Олександр Захаров
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту