Школа онлайн і освітні ноу-хау після карантину: як адаптуватися до "навчання по-новому"

Про те, на що чекати школярам та їхнім батькам після першого вересня, в інтерв’ю Йод.media розповіла Наталія Сиротич - кандидат педагогічних наук, психолог, член Асоціації дитячих та сімейних психологів України, член Української Асоціації Християнської психології, фахівець з волонтерства Благодійного фонду "Карітас-Київ".

Як дистанційне навчання вплинуло на більшість дітей? Чому система "8 уроків 5 днів на тиждень" вже застаріла? Як батькам і вчителям допомогти дітям адаптуватися до навчання по-новому? Про це і не тільки - у нашій розмові з педагогом-психологом, яка з різних ракурсів аналізує ситуацію в освіті після карантину.

Дистанційно діти можуть навчатися у своєму темпі

- Наталіє, ми досі не знаємо, чи повернуться діти до традиційних уроків у вересні. Які плюси дистанційного навчання продемонстрував цей вимушений період школи онлайн?

- Під час карантину дистанційне навчання було не усвідомленим, а вимушеним вибором дітей. Це відбулося різко, стресово, тому, звісно, плюсів менше, але вони є.

Перше, що зазначали діти - це можливість планувати свій день, вирішувати, що та коли вони роблять, скільки часу готові приділити тому або іншому предмету, а не сидіти на уроках "для галочки". Звісно, таке можливо тільки, якщо у дитини добре розвинена відповідальність за свої вчинки і сила волі. Якщо  навички планування і тайм-менеджменту не розвинені -  навпаки, було важче. 

Друге - це те, що учні можуть вчитися та працювати у своєму темпі. Є діти, яким потрібно більше часу. Якщо це відеоурок або є запис заняття в Зумі - вони можуть прослухати його тричі або зупинитися, де потрібно. Під час звичайного уроку багато хто соромиться щось перепитати або не встигає осмислити інформацію, зробити конспект або намалювати схему. Усвідомлення, що дитина може повернутися до цього матеріалу, знімає тривогу. 

Якщо казати про майбутнє і дистанційну освіту в цілому - звісно, це доступність. Діти з інвалідністю, спортсмени або ті, чиї батьки беруть їх із собою у тривалі відрядження - так зможуть отримувати інформацію у потрібному обсязі. 

Наталія Сиротич

Щоб засвоїти знання - потрібна зустріч з педагогом

- А мінуси? 

- Один з серйозних - це неготовність дітей і вчителів. Підготовка онлайн-уроків - страшенно працемістка справа. На мою думку, на їхню підготовку потрібен хоча б рік. І весь цей час вчитель не має проводити уроків, але розробляти дистанційний курс, готувати методичні матеріали та записувати відеоуроки.  

📷 freepik.com

Цим має займатися команда педагогів з великим досвідом, які зможуть вкласти всі свої знання і акумулювати думку так, щоб її сприйняли у такому достатньо вузькому форматі. Коли ми спілкуємося з дітьми наживо - включаємо вербальні та невербальні засоби: запитання до аудиторії, погляд, рух, пройшлися по класу. Це значно легше, ніж проводити уроки дистанційно. 

Наступний мінус - теоретизація навчання. Будь-яке навчання складається з трьох компонентів. Ми отримуємо знання, у нас формується уміння і потім навичка. 

Поясню на простому прикладі. Ми можемо прочитати в інтернеті рецепт млинців, але це не означає, що ми вже вміємо їх готувати. Для цього потрібно хоч раз їх зробити: раптом неправильно збили яйця або взяли не те борошно. І лише коли ми спекли їх кілька разів - у нас формується навичка. 

У нашій традиційній школі і раніше бракувало цих вмінь і навичок. Діти не розуміли, навіщо їм ці знання. В онлайн-школі геть зникла можливість це показати. Для цього вчитель має не просто розробити відеоурок, а й паралельно робити словесний супровід того, що дитина робить: це добре, це краще, а тут постарайся. Щоб дитина засвоїла знання - бракує зустрічі з учителем. 

📷 freepik.com

Давайте дітям спільні проєкти - це важливо

Ще одна велика проблема - те, що в дистанційне навчання не включена соціалізація і командна робота. Дитині потрібно засвоювати як хард-скілз, так і софт-скілз - весь світ зараз каже про те, що м'які навички (софт-скілз) - це найважливіше. 

Завдяки їм тебе візьмуть на роботу, бо ти гнучкий, можеш комунікувати і вчитися. У дітей вони формуються якраз із спілкування з однолітками. Якщо дистанційне навчання продовжать - треба робити все можливе, щоб діти не просто слухали педагога, а працювали в групах - створювали чати у Вайбері, зідзвонювалися у Зумі або по телефону. Їм потрібні спільні проєкти та відчуття, що є команда і підтримка.  

Також у цей час проявилися діти, яких виховують батьки із занадто ліберальними поглядами. Фактично дитина в них грає роль дорослого, а батьки - діти, які дозволяють собою керувати. Це неправильний стиль виховання. Мудрий добрий контроль потрібен, тому коли вчителі втратили доступ до цих дітей - вони залишилися поза освітнім процесом, сиділи в телефонах, в іграх, бо в них не натренована  навичка відповідальності та розуміння: я це роблю, бо обираю мати знання. 

- Наскільки взагалі дитині важче сприймати нову інформацію в домашньому оточенні? 

- Як би ми не радили батькам розділяти навчальну зону, допомагати і поважати межі кожного - онлайн-навчання показало: зазвичай у квартирі є постійний шум, що заважає дитині сконцентруватися. Чимало сімей не мають доступу до якісного інтернету,  можливості забезпечити усіх гаджетами для роботи або мають дуже малу житлову площу і дуже багато мешканців - з них декілька дітей. Через це виникають конфлікти, високий рівень тривожності у школярів. 

Діти потребують опори та мудрості дорослого, бо не знають: це нормально, що їм складно зараз вчитися. Часто вони кажуть: "Я якийсь не такий. Мене дратують молодші братики і сестрички. Я конфліктую з батьками". У них виникає відчуття провини через це, а їм треба просто сказати: "Це нормально в такий незрозумілий час відчувати такі незрозумілі  почуття". Пояснити, що з цим можна зробити.  

📷 freepik.com

Очну та дистанційну форму навчання варто поєднувати

- Чи існує статистика, який відсоток дітей здатний успішно вчитися у дистанційному режимі? 

- Все дуже індивідуально. Головне, щоб це був власний вибір дитини. Починати завжди варто з живого навчання, а вже за якийсь час можна приймати рішення. Є діти, яким легше вчитися дистанційно, їх напружує шум у класі, їм не потрібно багато спілкування з однолітками. Але наскільки я знаю, відсоток таких школярів не дуже великий. 

Карантин розмив кордони між очною і дистанційною формою навчання. Раніше їх це лякало, а тепер багато хто каже: "Я теж можу це спробувати". Багато матеріалів можна прослухати або подивитися на відео і не треба сидіти за партою нерухомо, слухати вчителя. На мою думку, це краще поєднувати. 

Немає необхідності давати дітям 7-8 уроків на день. Вони точно цього вже не приймуть. Можливо, навіть варто давати дітям додатковий вихідний, коли вони самостійно опрацьовують інформацію, а потім зустрічатися, щоб обговорити її в класі. Вчитель, який просто передає інформацію - це вже минуле століття. Вчитель потрібен саме для цих умінь і навичок.

Також важливо враховувати, що діти мають різний тип сприймання. Найбільше мені шкода дітей-кінестетиків, бо під час дистанційного навчання геть не враховані їхні потреби. Візуали можуть щось подивитися, аудіали подкасти послухати. А кінестетики сиділи в чотирьох стінах, без зайвих рухів і не розуміли, що робити з власним тілом, відчували через це тривогу.  

📷 freepik.com

Одна з причин цькування - брак фізичної активності

- Віддалене навчання - це і менша фізична активність. Як це може позначитися на психологічному стані дітей, здатності справлятися зі стресом та засвоєнні нової інформації?

- Нашому мозку однозначно потрібен рух. Як сказав один психолог: "Я ще не бачив жодного бігуна в депресії". Тривожні розлади та стреси наростають, коли наше тіло не допомагає нам з ними впоратися.

Зростання агресії, булінгу в середовищі дітей почалося ще раніше - з того, що було мало руху на перервах. Мало, бо всі з телефонами в руках. А карантин повною мірою показав, що відбувається з дітьми,  якщо вони не рухаються, немає свіжого повітря, переключення уваги. Насамперед тоді, коли взагалі не можна було вийти на вулицю. Але навіть 20 хвилин ходьби здатні зняти напругу. Навіть якщо це просто ходьба на місці. Якщо діти порухалися, трохи втомилися фізично - їхнє мислення, увага, уява працюють зовсім інакше. 

- Якщо з вересня ми все ж повернемося до традиційної школи, чи багато часу потрібно буде дітям, щоб адаптуватися? 

- Я думаю, що насправді багато дітей скучили за спілкуванням. Якщо клас дружній - вони вже хочуть повернутися.

З вересня я б радила додати урок без засвоєння знань, який би проводив класний керівник або психолог. Урок "говоріння" :) і живих поглядів в очі. 

Зустріч з класом, на якій вони просто сміються, спілкуються, розказують, як минув день, що в них класно вийшло. Дітям потрібен цей простір. Батьки, вчителі запитують про оцінки і знання. А важлива увага до дитини: "Як ти, як тобі зараз? Як ти це пережив? Що було непросто, що вдалося?" 

І в школах, і вдома я раджу менше говорити про оцінки, досягнення, успіхи. Більше спілкування, радості, любові. Більше підтримки. Там, де страшно і тривожно - дитина вчитися не буде. Це не тільки про адаптацію до школи, але й про імунітет, тому що там, де стрес - там і хвороби. 

📷 freepik.com

Обговорюйте всі ноу-хау з дітьми

- Зараз обговорюють різні можливі ноу-хау, які чекають дітей, коли вони повернуться до школи: масковий режим, температурний скринінг, розсадка по одній людині за партою. Як вони можуть вплинути на дітей? 

- Було б дуже цінно, якби педагоги казали про турботу: "Я теж маску надягаю. Я турбуюся про інших і несу відповідальність не лише за себе, а й за наше суспільство, за наш клас". 

Ми вже пережили етап, коли слово "ми" означало, що всі під одну гребінку. Пережили період "я" - я потребую успіху і тільки я важливий. Але без соціалізації ми не можемо. Важливо, що є "ми", і важливо, що є "я". 

Якщо ми розсаджуємо дітей між партами, важливо наголосити: наша фізична дистанція зростає, але зменшується дистанція  між нашими серцями. Ми зближуємося у турботі один про одного.  

Температурний скринінг теж треба дбайливо обговорити з усім класом. У будь-який день будь-хто може виявитися з температурою:  дитину привели, батьки пішли на роботу, поміряли температуру - і все, не пустили в клас, залишили в коридорі. 

Це не завжди буде означати, що в дитини  COVID 19. Інколи це просто респіраторне захворювання, але таку людину потрібно ізолювати. Я раджу не надавати слову "ізоляція" негативного відтінку і, по можливості, його уникати. 

Поки дитина чекає батьків у коридорі, її однокласники можуть написати їй слова підтримки у вайбері, фрази: "Ми з тобою!", позитивні смайлики. Педагог має бути готовим до того, аби "віддати" на це частину уроку. Бо протилежні слова: "Іди звідси, ти мене заразиш!", - відкладаються на дитячій психіці. Вона не має  відчувати себе винною, а навпаки дитиною-героєм, яка з температурою не зайшла в клас і не передала хворобу іншим. 

Треба показати, що в цьому класі є місце кожному. Щоб не виникло цькування через те, що хтось захворів. Бо цькування зараз виникає навіть через те, що деякі діти ходять гуляти з компанією однолітків в масках, і не "забивають" на усі карантинні обмеження. Через це вони взагалі починають уникати спілкування.  

Яким би не були ноу-хау - дитина має розуміти: дотримуватися їх - моя сильна сторона, а не слабкість.

Саме так це має подаватися. Має бути повага до особистості дитини, особистості педагога, особистості батьків, розуміння потреб кожного і співпереживання. Важлива емпатія, якої так часто нам бракує. Важливо закладати правильні, світлі цінності, які нам усім додадуть здоров’я не лише фізичного.

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту