Шовковському – 45 років: пенальті, психолог та ще 7 секретів, які розкрив воротар у своїй книзі

2 січня святкує день народження легенда київського "Динамо" та збірної України. "Йод" з цієї нагоди цитує автобіографію, яку нещодавно написав СаШо.

14-разовий чемпіон України, 11-разовий володар Кубка країни, 5-разовий володар Суперкубка, чвертьфіналіст чемпіонату світу-2006. Футболіст, який не потребує додаткових презентацій, адже його однаково поважали і партнери по команді, і суперники, і вболівальники. Він – футбольний довгожитель, що повісив рукавички на цвях аж у 41 рік. 2 січня Олександр Шовковський святкує своє 45-річчя. Не так давно він випустив автобіографічну книгу "Усе в твоїх руках", що вийшла друком у видавництві "КМ-Букс". До речі, Шовковський за освітою – журналіст, тим цікавіше читати розповіді у його власному викладі. "Йод" переказує кілька історій, які написав про себе голкіпер.

Дитинство: вибір між футболом і баскетболом

Цілком логічно, що на початку книги Олександр багато розповідає про своє дитинство. Про те, як він ще змалку захопився спортом, як зробив вибір саме на користь футболу і, зрештою, як опинився у воротах:

"Гадаю, моєю першою дитячою любов'ю став не стільки конкретний вид спорту, скільки власне м'яч. Деякий час я займався і баскетболом, і футболом. Мені тоді вже минуло років із 8-9, і баскетбольний тренер просив батьків, оскільки я дуже обдарований і перспективний хлопчик, у якого все може вдатися і скластися щодо баскетболу, не віддавати мене на футбол. Але, ймовірно, уже тоді я більше любив футбол. Хоча тоді я ще не був воротарем, а бігав у полі. І, варто зізнатися, поле мені завжди подобалося. Мене "спіймав", якщо можна так сказати, наш тренер – Анатолій Миколайович Крощенко. У нас у команді спочатку не було постійної воротарської позиції: усі хлопці ставали у ворота по черзі. Тренер зауважив, що мені це вдається найкраще. Я й справді дуже добре відчував м'яч. Можливо, причина крилася в баскетболі. І ось саме Анатолій Миколайович запропонував мені стати у ворота. У це складно повірити, але я чинив відчайдушний опір. Категорично не хотів бути воротарем. І тоді тренер почав торувати стежку не навпрошки, а манівцями. Він сказав: "Гаразд, доведеться зробити тебе капітаном команди!". А це вже був аргумент".

Перші гроші: заробляв сам з 13 років

Шовковський згадує, що дуже рано став самостійним. По-перше, тому, що спорт сам по собі дуже сприяє самоорганізації. А по-друге, тому, що футбол приносить гроші. Вже навіть у підлітковому віці. Саша пише про свої перші дитячі турніри, а також – перші гонорари:

"З 13-14 років ми вже були самостійними. Зокрема й фінансово. Принаймні могли самі себе одягати. На міжнародних турнірах існував призовий фонд, і ми отримували ці гроші. За них у кожній поїздці, окрім сувенірів – подарунків батькам, - купували собі взуття, штани, спортивні костюми… Були наймоднішими хлопцями".

Шкідливі звички: почав курити у 8-му класі

Шовковський для багатьох – взірець спортивного довголіття, професіоналізму та розумного ставлення до здоров'я. Хоча сам він зізнається, що не є ідеальним:

"Починаючи з восьмого класу, я курив, і курив регулярно. Це тривало до 2000-го включно. Рішення кинути з'явилося давно, але 31 грудня 2000 року я ще курив. Покинув 1 січня 2001 року, і відтоді сигарети в руки не беру.

Годиться вважати, що це – сила волі, але я до того готувався. Спочатку з'ясував, коли курю для задоволення, а коли – за звичкою. Зрозумів для себе, що з пивом, кавою і після їжі – це задоволення, а решта – данина звичці. 

А зі звичками можна і треба боротися".

Лобановський: намісник Бога з питань футболу на Землі

СаШо розповідає про кожного тренера, з якими працював впродовж кар'єри. Найтепліше відгукується про двох із них: багаторічного наставника динамівських воротарів Михайла Михайлова, а також про легенду клуба – Валерія Лобановського. Ось що Шовковський згадує про Валерія Васильовича:

"Працювати з ним було цікаво, але неймовірно важко. Дехто подейкував, що з ним один рік іде за два. Ми жартували, що він намісник бога з питань футболу на Землі. Він був для нас більше, ніж просто тренером. Він був нашим футбольним богом. Складно повірити, але Валерій Васильович щодня підшуковував для нас якісь мотиваційні слова. Кидав для роздумів якусь фразу, аналізував дії інших команд, щоб дійти висновків, які пізніше використовував у нашій системі підготовки.

Я би сказав, що це була більше система психологічної підготовки. Хоча фізичні навантаження час від часу виявлялися несумісними із любов'ю до футболу.

Він не втомлювався повторювати:

- Щоб перемогти когось, треба перемогти самого себе".

"А ще Валерій Васильович завжди вважав, що воротарів треба залишити у спокої. Вони – особлива каста, недаремно ж жартують, що вся команда стоїть до них спиною і в них під ногами навіть трава не росте. Я шкодую тільки про одне: що мені вдалося дуже мало з ним поспілкуватися. Але я був занадто молодим. Лише в одному, можливо, заздрю страшим хлопцям: як більш досвідчені вони змогли взяти від нього більше".

Михайличенко: штрафи і принциповість

Цікаво, що про нинішнього головного тренера київського "Динамо" – Олексія Михайличенка – Шовковський відгукується не особливо приязно. І згадує його лише у контексті штрафів, які тренер на нього накладав. Перша історія трапилася на початку 2000-х:

"На зборах в Ялті відбій у нас був о 23:00. Тобто хвилина в хвилину всі мають бути в номерах. Ми сиділи якось внизу, в кафе. Дивимося на годинник: за двадцять одинадцята. Нам пішки до готелю всього нічого – хвилин із п'ять-десять. Просимо рахунок. Рахунок на деякий час затримують і зрештою приносять. Ми швидко розраховуємося, біжимо в готель "Спорт", підходимо до ліфта. Ліфт спускається, звідти виходить помічник головного тренера Олексій Михайличенко, зиркає на годинник і каже:

- На вас накладено штраф.

Я дивлюся на годинник – за хвилину одинадцята.

Питаю:

- Чому це ми оштрафовані? Ще немає одинадцятої.

Він відповідає:

- Упевнений: вам хвилини не вистачить, щоб дістатися номера".

Другий випадок трапився через тринадцять років після першого. Сашко прибув на тренування із запізненням на одну хвилину. І Михайличенко знову його оштрафував.

Шовковський дорікає Олексію Олександровичу за недоречну принциповість, що псує стосунки усередині колективу, і видає таке:

"Чи не тому Михайличенку як тренеру нічого не вдалося?".

ЧС-2006: тріумф з металевим штирем у ключиці

Звісно ж, Олександр пише про одне із найвідоміших досягнень у своїй кар'єрі – чемпіонат світу-2006, на якому він став першим голкіпером в історії проведення турніру, який не пропустив жодного м'яча в серії післяматчевих пенальті. Мова про переможний для України матч зі Швейцарією у 1/8 фіналу. Однак мало хто з уболівальників знає, що увесь турнір йому довелося відіграти з металевим штирем у зламаній ключиці. За кілька місяців до турніру футболіст травмувався та переніс операцію. Саша відновлювався у рекордні терміни і постійно грав із болем. Коли згодом лікарі дістали металеву пластину із тіла, вона виявилася зігнутою від надмірних навантажень

"Смішно згадувати, як я проходив детектор металу: дзвенів у кожній "рамці". Літо, спека, ми в спортивних костюмах – кросівки, футболки, шорти. Я проходжу – із шаленою силою дзвеню. Починають огляд, не можуть зрозуміти, в чому справа, беруть ручний металошукач, і коли проводять біля ключиці, усе заходиться гучним дзвоном, як дзвін на дзвіниці. Й оскільки мені не дали жодного документа на підтвердження наявності пластини, доводилося щоразу пояснювати "на пальцях". Інколи "документом", ставав шрам: шо робити – показував".

Секрет пенальті: чиста свідомість

Шовковський – знаний майстер з відбиття 11-метрових ударів. Він розробив власну унікальну техніку, що дозволяла йому відбивати понад 50% відсотків ударів з "позначки". У книзі Олександр трохи розповів про свою методику:

"Я відпрацьовував цю навичку з 18 років. Однак замало просто відпрацювати навичку. Не менш важлива психологічна складова: я вже давно помічав, що якщо під час пробивання одинадцятиметрових ударів я почувався спокійно і впевнено, не хвилювався і не переживав, то все складалося вдало. Якщо ж мені не вдавалося "втихомирити" свій емоційний стан, то тоді вже не все залежало від мене.

Для себе я виробив стратегію і тактику одинадцятиметрових ударів. Дуже важливо, наскільки моя свідомість буде чистою для того, щоб зрозуміти наміри гравця, що б'є, і зрештою відбити удар.

Для того щоб десь додалося, треба, щоб десь віднялося. Це закон. Невпевненість суперника стає моєю упевненістю. І навпаки".

Провали: "послизнувся і впав у лайно" у матчі зі Словенією

Шовковський відверто пише не лише про свої успіхи, а й про провали. Наприклад, про матч збірної України проти Словенії, у якому його помилка і, як наслідок, пропущений гол вартували нашій команді непотрапляння на Євро-2000. Саша розповідає, що матч спричинив справжню катастрофу у його житті:

"Усю провину переклали виключно на мої плечі. І я не витримав цей тягар. Не зміг. І руйнуватися почало все. Геть усе.

Спочатку завалилося моє особисте життя. Я втратив сім'ю. Я втратив усіх друзів, які ще вчора співали мені хвалебні оди. Тепер у мене жбурляли каміння. Я став найголовнішим футбольним лиходієм.

У 2000 році, коли вже все пішло шкереберть, я отримав першу важку травму. Розрив зв'язок на нозі… І ось вже начебто я відновився і все більш-менш гаразд, але влітку 2001 року отримую чергову важку травму: вивих плеча з ушкодженням суглобової сумки".

Шовковський описує, як вибирався із цієї ями: закрився від усіх, змінив своє ставлення до життя та подій, почав читати багато книжок і, зрештою, працював із психологами. Щоб остаточно прийняти ситуацію та виплутатися із кризи, Сашкові знадобилося три роки.

Ось як він описує, коли остаточно зрозумів, що Словенія та події, що за нею послідували, його більше переймають. Це трапилося напередодні чергової гри проти "Шахтаря" у Донецьку, коли Шовковський разом з іншими гравцями "Динамо" вийшов на прогулянку містом:

"А назустріч якісь хлопці. Видно, що повертаються після нічних гулянок, добряче напідпитку. Вони не можуть нас спокійно оминути. Починають волати: "О-о-о, "Динамо" (Київ). Згадаймо це, та згадаймо се…". Ну а далі – традиційний приспів: "Шовковський, Словенія"…

Я розвертаюся і кажу (ось буквально пам'ятаю цю фразу):

- Знаєте, я послизнувся і впав. Упав у лайно. Так, у лайно. Ну, і грець йому. На жаль, разом зі мною впала вся футбольна спільнота. Так ось, я вже п'ять років, як встав, витерся, вмився і пішов далі, а ви вдвох там досі ще лежите.

Ось тоді я зрозумів остаточно, що ця історія зі Словенією лишилася позаду".

Філософія: воротар – це психологічний стан

Про роботу з психологами, яка допомогла піднятися із самого дна, Шовковський пише багато, чи не в кожному розділі своєї автобіографії. От лише одна цитата:

"Я познайомився з психологами – Станіславом Хохелем  і Людмилою Литвиненко. Спочатку було заочне знайомство. В той час я шукав і знаходив розраду в книжках. Я отримав у подарунок "Сходинки свідомості" ("Ступени сознания") і почав читати спочатку за інерцією, тоді втягнувся, потім захопився, а опісля десь комусь про це захоплення обмовився. Це дійшло до Слави – і він мені подзвонив. Ми зустрілися, поговорили і вирішили разом опрацювати непрості моменти, з якими мені самому було не під силу впоратися.

І ось, узявши на озброєння нові знання, я відкрив для себе цілковито нові межі своїх можливостей. У першу чергу вирішив працювати над тим, щоб застосовувати їх у тренувальному процесі: поліпшити якість гри і стресостійкість. 

Варто підкреслити, що воротар – це передусім психологічний стан".

Фото 📷 Дарія Давиденко / Йод

Юлія Мамойленко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту