Скульпторка Поліна Вербицька: Коли вперше опублікувала свої роботи, мене забанили і сказали, що це демони

"Йод" відвідав майстерню скульпторки-гіперреалістки, щоб розпитати, як створюються її роботи, хто їх купує та чому, на її думку, не варто боятися теми смерті у мистецтві.

Гнилі зуби та серця, відірвані пальці, забальзамовані ембріони, бабусі з філігранними зморшками та відбитками смерті на обличчі, оголені люди з підкреслено недосконалими фігурами та специфічними емоціями. Такі на вигляд роботи Поліни Вербицької - 31-річної скульпторки з Києва. 

Її бренд "Weird Sculpture" (англ. - дивна скульптура) спеціалізується на виготовленні прикрас, які реалістично відтворюють частини людського тіла, а в галереї "Карась" недавно відбулася перша велика виставка скульптур Поліни "У Тіні"

Масштаб, емоційність і тонкість виконання вражає, проте організатори попереджають: людям зі слабкими нервами краще її уникати.  

Працюю без замальовок і моделей

У мене немає профільної академічної освіти. Іноді навіть трохи комплексую через це (сміється). Малювати я почала ще в шкільному віці. Спочатку займалася живописом, а скульптуру як творчий напрям взагалі не розглядала - мені здавалося: це щось нудне та нецікаве. Потім в інтернеті побачила роботи сучасних майстрів. Почала пробувати і допробувалася до того, що зосередилася тільки на скульптурі. 

Спочатку мій робочий простір займав половину кухонного столу. З часом у мене з'явилася власна майстерня, а з нею - можливість збільшувати габарити.  

Всі свої скульптури я створюю без макетів, замальовок і моделей-натурників.

 Знання анатомії - тут не головне.Ти просто дивишся на людей, спостерігаєш. Якщо маєш якесь відчуття форми і бачення того, що хочеш отримати - вміння швидко приходить. 

Найчастіше я роблю фігури дітей, жінок, як молодих, так і старих. Не тому, що упереджена до чоловіків. Просто візуально вони менш емоційні. Плюс ти все одно так чи інакше проєктуєш себе на свої роботи - і жінок я розумію трошки краще.  

Коли опублікувала роботи - забанили

Свої перші роботи я показувала в профільних спільнотах. На той момент я робила їх з таких матеріалів, що по суті це були ляльки, а не скульптури. Саме тоді  дізналася, що я "жахлива людина". У одному російському комьюніті мене навіть забанили: сказали, що у мене демони, а не ляльки. 

Комусь мої скульптури подобаються, хтось їх не розуміє. Це залежить від індивідуального сприйняття та загальної ерудованості. У світі жанр "гіперреалізм" - не суперновий, але у нас про нього мало хто знає, тому і розуміють не всі. Адже той самий соцреалізм, тривалий час популярний в нашій країні, - це по суті романтизм. 

Я ніколи не розглядала свої роботи як хорор. Але тепер вже звикла, що у мене такий імідж. 

Американці простіше ставляться до смерті

Для багатьох освічених адекватних людей смерть - досі табуйована тема. Вони не можуть під винце ввечері поговорити про швидкоминуче життя, а я - завжди залюбки (сміється). 

Чому людей це відлякує? Це якась інстинктивна штука. У когось вона більш розвинена, у когось -  менше. Більшість ніколи не бачили смерть, тому для них це щось невідоме, страшне, те, чого варто уникати. Ще одна причина, на мій погляд - це те, що ми дуже довго жили у поганих умовах, бачили багато смерті, жахливих речей. І не можемо сприймати це жартома. Що вищий буде рівень життя, то простіше ми станемо. Толерувати тему все одно доведеться, бо всі помруть. 

Наприклад, американці набагато простіше ставляться до смерті. Більшість людей, з якими я там спілкувалася, з неї і жартують і заграють. Для них не проблема звичайній жінці за 50 замовити кулончик у вигляді відірваного пальчика та попросити: "А можна зробити так, щоб він був ще й з кольором мертв’ячини?" 

Люди не хочуть приймати своє тіло

Сексуальність є у всіх нас, але спеціально я на цьому ніколи не акцентувала увагу. Це ж проста тілесна штука, а мені цікавіші екзистенційні переживання. 

У мене завжди були такі поняття про красу. Ще за часів навчання у школі я не дуже розуміла пластикову реальність, де всі хороші, ідеальні, позитивні. 

Як і всі дівчата, я мала багато ляльок Барбі. Родичка навіть привезла мені з Америки темношкіру. Але весь час гралася з однією, яка була типу гірше ніж інші: лисувата, з облізлим волоссям. Якщо чесно, вона мені не дуже подобалася. Але мені було її шкода.  

Зараз у моді боді-позитив, але це означає, що є і боді-негатив? Коли я роблю скульптури оголених людей у нормальному тілесному стані або з якимись слідами старіння - це теж дивує людей. Не розумію чому: "У вас всіх під одягом таке недосконале тіло. У чому проблема?".

Дівчата замовляють кулони-пальці, а кліпмейкери - відірвані голови

Коли я ще тільки почала ліпити, помітила, що всім подобаються  бабулі. Це була навіть трохи спекулятивна тема. Бо я знала: якщо потрібні гроші, можна зробити бабусю і її швидко куплять. Чому вони в тренді? Може, їх мало хто робить. Може, видаються складнішими, ніж просто гладенькі обличчя. У них більше фактур. 

Більш-менш регулярно почала заробляти на цьому три роки тому. Напрацювала досвід, про мене почали дізнаватися та рекомендувати іншим: "Хто зробить відірвану голову? Я знаю хто". Так почали з'являтися замовлення для кіно та відеокліпів. 

Здебільшого мої роботи купують іноземці (на сайті Etsy, де продають свої роботи митці з усього світу - скульптури Поліни коштують від 300 євро, прикраси - від 30. - Авт.). 

Наприклад, фешн-блогери обирають мої прикраси для якихось тематичних зйомок, бо навряд чи ви носитимете їх щодня.  Найбільшу популярність мають серця, пальці або руки. Одного разу дівчина, до речі, українка, замовила кулончик у вигляді свого пальця, бо він у неї незвичної форми. 

Від багатьох замовлень просто відмовляюся

Двічі у мене були дуже специфічні замовлення: портретні фігури в повний зріст  - прототипи дітей, які померли. Це дивно навіть для мене. Я навіть перепитувала: "Чуваки, вам точно нормально? Впевнені, що воно вам треба?". Вони відповіли: "Так, це було вже багато років тому. Ми змирилися, але хочемо схожу ляльку". 

Один американський приватний музей зробив у себе кімнату, для якої я виготовила фігури всіх дружин Генріха VIII. Створювала їх, базуючись на описаннях, але у доволі вільному ключі.  

Регулярно відмовляюсь від тих замовлень, які мені зовсім нецікаві. Ніколи не робитиму щось спекулятивне, зі смисловим навантаженням, яке мені не близьке.

Часто просять: "Зробіть так, як ви робите. Але не так страшно". Тоді я кажу: "А я не знаю, на якому етапі у мене виходить страшно". Підкреслена жорстокість з відірваними пальчиками - це насправді теж комерційна штука, тому що це простий хорор, де не треба сильно думати. 

Виставка

Над своєї персональною виставкою я працювала майже рік. Усі роботи об'єднані швидше візуальною концепцією - це бюсти однакового розміру та однакового формату. І останньої миті мені стукнуло, що треба зробити щось велике - так з'явилася голова гігантського формату.  

Кожен бюст зроблений із силікону. Спочатку я роблю з глини модель, потім знімаю форму і тоді вже заливаю кінцевим матеріалом. Далі, якщо треба, роблю для них очі, розписую. 

Найтриваліший етап - це волосся. Зазвичай на це треба десь тиждень або більше. Це не складна, але дуже рутинна робота.  З гігантською головою мені допомогла сестра, бо інакше я б два місяці більше нічим не могла б займатися.

Брак буває, на жаль. Силікон дуже незручний у роботі - він не шліфується, не клеїться, тому помилку неможливо ліквідувати. Все має бути правильно від початку, тому момент, коли ти відриваєш силікон від форми - завжди дуже нервовий.  

Для моїх синів це - "унила битовуха"

Мій чоловік та двоє синів до моїх робіт вже звикли. Для них це "унила битовуха": "Ой, знову голова якась лежить. Нецікаво". Для них це щось дуже просте. Якщо твоя мама плете - тобі це дуже цікаво? Ну, нормально. 

Звісно, коли вони були маленькі - це впливало на мою роботу. Мені хотілося робити більше немовлят, бо ти весь час бачиш дітей, краще їх розумієш. І дуже добре вивчаєш їхню анатомію, бо вони весь час голяка. 

Чи важко мені прощатися зі своїми роботами? Насправді, коли щось робиш - тобі не хочеться це продавати. Хіба що за якісь великі гроші. Але коли ти вже все закінчив - одразу в планах з'являється щось інше. І ти вже готовий її віддати, бо думаєш, що наступна буде ще краще. 

Що таке гіперреалізм?

Це напрям сучасного мистецтва, який почав набувати популярності у 90-х роках ХХ століття. У своїх роботах митці зображують людей з усіма їхніми недоліками - не просто не приховуючи їх, а й вдаючись до надмірної деталізації.  

Гіперреалистична скульптура Рона Муека, фото: bertknot/flickr

У скульптурі цей жанр започаткував Рон Муек, який у 1996 році представив публіці воскову фігуру під назвою Dead dad, манекеном для якої був труп його власного батька. Проте таких шокуючих та дискусійних робіт у його творчій біографії меншість. Виставки його робіт відбуваються по всьому світу і щоб побачити його скульптури - європейці вишукуються у довжелезні черги. 

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту