Маршрутка хвацько мчить уранці

До київської станції метро

Добро всередині у пасажирів

Перетворяючи на зло

👱‍♀️Вона.

- Фух, встигла! А цей "Довжелезний", як завжди, вже на зупинці маячить. Трясеться, як цуцик. А нема чого в пальтечку тоненькому форсити, студенте!

🧑Він. 

- О! Біжить! Фіфочка в лосинах. Сьогодні встигла. Графиня з Гостомеля. Зробіть нам послугу... Чи-не-зво-ли-те-ви. Завітати до нашої маршрутки. 

👱‍♀️Вона. 

- Так. Маршрутка. На старт. Увага. Марш!

🧑Він. 

- Зараз ця контужена знову рване з ліктями до дверей. Так і є. Відійду від гріха.

👱‍♀️Вона.

- Ти диви! Є вільне місце! У бабусь вихідний!? Де ці наїзниці Апокаліпсиса!? 

🧑Він. 

- Ну, звісно... операція "Матрьошка". Спочатку пакет, з пакета - сумка, із сумки - ридикюль, з нього - гаманець. Відлічилала за проїзд, віддала водієві та почала зворотний процес: гаманець, ридикюль, сумка, пакет. А я весь цей час маю витріщатися на її п'яту точку. Ну, чому не можна приготувати заздалегідь!? Хоча, лосини їй до лиця. Гм.

👱‍♀️Вона.

- Так. Ось моє місцинка біля вікна мене чекає. День почався вдало! Шкода тільки, що навпроти ще одне вільне місце. Пощастило студентові. І де та справедливість?! 

🧑Він. 

- Їдьмо. О, фіфа сидить переді мною, пахне. Чим нас сьогодні порадує аристократка 395 маршруту? Мускат? Нотки фіалки? Чи первинні акорди конвалії? Особливо добре гармоніює з амбре від пасажира-дідуся.  Зі шкарпетно- часниковим відтінком. Чудовий букет! 

👱‍♀️Вона. 

- Зараз почнеться альфа-самцова вистава. Ну, починай-но, студенте, розкаряч свої ноги якнайширше. Так і є... Ну, от що він мені тут демонструє!? Мачо ірпінський! Надягаємо зневажливу посмішку номер 2. 

🧑Він. 

- Що вона мене так розглядає? Не розумію. З презирством чи цікавістю? Начебто  усміхається. Йопсель! Може, блискавка на штанях не застебнута!

👱‍♀️Вона. 

- Ага! Соромно стало. Ноги звів і зашарівся. На людину став схожий. Навіть симпатичніше став? Гм. А очі у нього, бачу, зелені.

🧑Він. 

- Може, пакетом прикритися? Не вийде. Потрібно підвестися та непомітно застебнути. Клята блискавка.

👱‍♀️Вона.

- Ти диви, він ще свої коліна пакетиком прикрив. А рум'янець йому навіть личить. Матінко рідна, він що, місцем тітці поступився? Йому ж, як і мені, до кінцевої пиляти. Ну що сказати, помилилася я, громадяни, є, є ще лицарі в наших селищах. І за це тобі усмішка номер ОДИН.

🧑Він.

- Начебто все добре. А чого тоді вона усміхається? Може, в мене щось із носа стирчить?

👱‍♀️Вона. 

- Ось і кінцева. Цікаво, як його звати? І приводу познайомитися особливого немає. Ну, звісно, я ж принцеса й у маршрутках не знайомлюся. Біжимо, поспішаємо кудись щодня. А тут, може, доля твоя в маршрутці їде, а ти на нього щодня дивишся впритул та не здогадуєшся. От простягнув би він мені зараз руку, спитав: "Даруйте, ви не могли би піти зі мною за обрій? Так я б, мабуть, і пішла.

🧑Він. 

- Так, швидше з маршрутки. Вуха горять. Її погляд на потилиці, прямо відчуваю. Хай йому… А пакет де? Там же курсова! 

👱‍♀️Вона.

- Побіг. Ні! Заскочив назад! Та невже?!

🧑👱‍♀️Вони.

Зіткнулися в дверях. Він дивиться їй в очі і простягає руку: "Даруйте, ви не могли б"... Вона швидко киває головою, бере його за руку і каже: "Я згодна".

❤Фінал.

Громадяни, будьте взаємо чемні в громадському транспорті. Може, з вами в метро, автобусі, трамваї щоранку вирушає в дорогу ваша Доля, Щастя або Кохання? Хтозна. Передаємо за проїзд. 

Фото 📷 freepik.com

Верстка 👩 Дарія Давиденко

Олексій Гонтаренко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Alexey Bondar
гг
29 січ 2020 р., 17:11
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту