Смуток і пафос: кладовище домашніх тварин на Русанівці (фото)

У новому репортажі рубрики #то-треба-бачити "Йод" розповідає про незаконне місце пам'яті хатніх улюбленців, де журба за ними дивним чином переплітається з недоречною розкішшю.

Майже за романом Стівена Кінга

Скоріше за все, ви чули про роман-хорор Стівена Кінга "Кладовище домашніх тварин", або бачили його екранізацію, яка вийшла цьогоріч. Та навряд чи ви задумувалися про те, що подібне місце захоронення тварин є і в Києві. Причому, якщо вірити гугл-мапі – їх як мінімум три:

  • на Русанівці (біля лінії міської електрички),
  • на Троєщині (біля озера Алмазного),
  • на Оболоні (вздовж Йорданського озера).

Чому доводиться послуговуватися такими неофіційними джерелами? Бо офіційно у столиці досі немає жодного місця, де можна легально поховати домашнього улюбленця та попрощатися з ним 💀. Проте деякі "незаконні" могильники набули стихійності та добре відомі у народі.

Найбільше та найвідомішекладовище розташоване на Русанівці. До нього можна дістатися як на метро, прогулявшись від стації Лівобережна, так і на маршрутці, вийшовши на вулиці Сверстюка або Тампере. Також прямо біля цієї місцини є зупинка міської електрички. І на вигляд вона, на жаль, така, ніби сама по собі має символізувати горе та смуток.

Зупинка міської електрички біля кладовища домашніх тварин.

Під постійною загрозою знесення

Дивлячись на надгробки і таблички на могилках тваринок, можна здогадатися, що початок своєї історії це місце бере наприкінці 90-х років минулого сторіччя. Як і чому люди вирішили ховати своїх улюбленців саме тут – невідомо, проте місцева влада точно не в захваті від цієї ідеї. Уже декілька разів представники Київської міської держадміністрації говорили про часткове або повне знесення поховань. У тому числі у 2019 році – тут мали розрити ділянку через реконструкцію каналізаційного колектора.

По суті, кладовище можуть прибрати хоч завтра - за документами його не існує, тож комунальники на цілком законних підставах можуть зрівняти його із землею, якщо в цьому буде потреба. 

На їхньому боці також екологи та медики. Кажуть, головна загроза подібних захоронень – трупна отрута. Рештки тварин розкладаються понад десятиріччя, виділяючи токсини, що потрапляють у ґрунтові води. Також велика кількість могилок – зовсім не глибокі, тож трупні мікроорганізми опиняються прямо на поверхні, становлячи небезпеку для людей ❗.

Однак, звісно, чиновники розуміють, яку хвилю обурення може спричинити руйнування цвинтаря. Особливо зважаючи на те, що легальне кладовище обіцяють збудувати ще з 2003-го року. Тоді ж на цю мету почали виділяти бюджетні гроші.

Проєкт справді розпочали – на Троєщині (вул. Пухівська). Побудували там адміністративну споруду та капличку. Але у 2012 році процес поставили на паузу. 😑

Мармур, ліпнина та позолота

Кладовище домашніх тварин на Русанівці складно не помітити, проходячи поруч. В очі одразу кидається різноманіття пам’ятників і табличок з іменами тваринок, які тут поховані. Більшість людей ставиться до своїх улюбленців, як до справжніх родичів. Тож навіть після їхньої смерті роблять все, аби пам’ять про чотирилапих друзів жила ще довго. 

У більшості своїй тут могилки котів і собак, але якщо прогулятися цвинтарем, можна зустріти поховання морських свинок, пацюків, папуг та навіть орла. 
Пам’ятник орлу.

Імена деяких тварин викликають іронічну усмішку, як от, наприклад, собаки Адольф та Диктатор Голіаф. Але більше емоцій викликають деякі надгробки тваринам. Місцями – цілі монументи та меморіали. Далеко не всі люди можуть мріяти (якщо про це взагалі можна мріяти) про подібні витвори мистецтва на своїй могилі.

Час від часу сюди приходять люди, щоб згадати про своїх улюбленців, та принести до їхніх могил молока або корму, який потім усе одно з’їдять місцеві волоцюги чи вуличні тварини. Дехто залишає тут іграшки та речі своїх улюбленців.

Заради цікавості ми просто дивилися на таблички та рахували, скільки років пробув на цьому світі той чи інший котик або песик.  Іноді цифри справді приголомшували. Не дивно, що тварини, які прожили по 15-20 років, стали справжніми улюбленцями, а їхні пам’ятники – пафосніші за деякі людські.

Пам’ятник мрії для собаки.
Видно, що Харлей був крутим собакєном.

У деяких моментах з вуст навіть зривалося: "То вже занадто". Бо мармур, ліпнина і позолота прямо при дорозі, посеред спального житлового району є дещо недоречною. Але судити нікого не будемо і вам не радимо, бо #то-треба-бачити, поки все це не знесли. 

Зрештою, сюди варто прийти хоча б для того, щоб зрозуміти і побачити, як люди ставляться до тих, кого приручили. 
Влад Омельянченко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту