Три історії про бюстгальтер

Період дорослішання поділяється на декілька етапів. Перший, коли трапляються якісь незручні ситуації, нам стає дуже соромно. Потім, коли трішки дорослішаєш, то це вже сумно, бо "о, боже, це знову сталося зі мною". Але з часом доростаєш до того, що пікантні курйози сприймаються доволі весело.

Історія раз: друг 💪🏼

Якийсь період життя, я жила в знайомого. Він лишив житло на мене та поїхав працювати до Львова. Я платила лише за комунальні послуги та жила в прекрасній двокімнатній квартирі сама. Але недовго музика грала, недовго фраєр танцював. Настав день, коли він вирішив повернутись до Києва, а я на той час якраз змінювала роботу, шукала себе та була з мінусом на кредитці. Я просто й гадки не мала, де взяти гроші, щоб з’їхати. Тому, не довго думаючи, домовилась, що деякий час поживу в нього. За день до його приїзду я довго переносила всі свої речі зі спальні у вітальню, бо як справжня героїня хотіла показати, що я хоч і знахабніла, але не вкрай.

Коли знайомий повернувся, життя тривало своїм ходом: я знайшла непогану роботу, шукала житло, а коли дізналась, що у мого нового сусіда є дівчина, щоб не завдавати йому дискомфорту своєю присутністю, вдома майже не з'являлась. 

Якось я впіймала себе на думці, що не можу знайти один свій бюстгальтер. Він без перебільшення був прекрасним. Застібався спереду, а на спині шлейки сходились в кільце і далі йшли однією смужкою. Я його просто обожнювала носити із сукнями з відкритою спиною, і мені здавалось інколи, що цей бюстгальтер приносить щастя. 

Як не мені, то людям, які на нього дивляться. Краєчком серця я підозрювала, що я залишила його в спальні, але коли була нагода заглянути туди, щоб його пошукати, то там його не знайшла. 

Одного разу я приходжу з роботи і бачу, як він елегантно складений, лежить у мене на подушці. Тієї секунди, я зрозуміла, що непоміченим зі спальні йому вийти не вдалось, і його таки знайшов мій сусід. У більшості випадків, моя звична поведінка – це червоні щоки, валіза, вокзал та світ за очі, щоб мене більше ніхто не бачив. Ніколи знов. Але того вечора на свій подив, я зраділа. Думаю - клас, завтра надягну сукню з відкритою спиною, нарешті.

Історія два: бойфренд 👩‍❤️‍💋‍👩

Наступного дня я надягнула свою улюблену сукню, знайдений ліфчик і з поставою королеви пішла на роботу. Того ж дня я знайомлюсь з прекрасним хлопцем, який запрошує мене пообідати. Я подумки: вертається до мене моє щастя - це точно, адже я надягнула свою щасливу білизну. У нас багато спільного, до того ж, він також зі Львова - моєму захвату немає меж. Ми дивимось одне одному в очі - довкола зникали стіни офісного кафе. Відкритий космос, панове. Я емоційно розповідаю історію свого життя, і тут на черговому вдиху моя грудна клітина набирає стільки повітря, що той самий ліфчик розстібається спереду з таким звуком, що чутно було від Венери до Марсу. В повітрі повисла незручна пауза і я гонорово, по-львівськи ловлю на собі розгублений погляд свого співрозмовника і розумію, що непомітно застібнути ліфчик мені так просто не вдасться.

Ба більше, якщо я не застібнуся зараз, то є велика ймовірність, що він просто вигляне з-під моєї сукні та привітається з усім світом. Тому я як справжня львівська панянка роблю хід конем. Дивлюсь своєму новому (колишньому) другу просто в очі та кажу:

- Дивись, у мене справді розстібнувся ліфчик. Давай-но ти відведеш очі, щоб я його гарненько застібнула, а потім ми більше ніколи не згадаємо про цю ситуацію, цей день і одне одного.

До кінця обіду ми ще трішки поспілкувались, а потім навіть стали добрими друзями. 

Історія три: чоловік подруги 🤦‍♂️

У моєму житті, ясна річ, з'являлись та зникали різні люди. Минуло добряче часу. Я знову звільнилась з роботи і майже за останні гроші, з бажанням знайти пригоди й трішки відпочити від цього всього, я їду до Львова, до подруги. Це саме те, що мені зараз потрібно. Там можна їсти, спати, валятись у ванній та не думати ні про що.

Так і сталось. На третій день мого такого змістовного існування, я прийшла до кімнати подруги і, згорнувшись біля неї калачиком , знову пристрасно віддалася сну. Сни були добрі, веселі та легкі. Нас завжди лікує смачна кава, душевні розмови та місця, де не обов'язково надягати білизну.

Коли я дозріла до того, щоб рухатись далі, то було відчуття, що я можу звернути гори. Я зібрала речі, одягнулась, от тільки одне "але" - я знову не змогла знайти ліфчик. Білизна була інша, але відчуття ті ж. Заходжу до подруги в кімнату, а там якраз спить її чоловік. Я кажу їй:

- Машо, ти пробач, але я у твоїй хаті десь загубила свій бюстгальтер.

І ви тільки уявіть моє здивування, коли її чоловік витягує руку з-під подушки й простягає мій ліфчик зі словами:

- Боже, Машо, я думав, то твій.

 У нас всіх на лицях застрягає легенька відраза, а потім ми дружно почали сміятись.

- Не треба дякувати, звертайтесь, коли треба , - спокійно та умиротворено сказала я.

До чого це я?

Ці історії дали мені один дуже важливий урок. Ми всі живемо так, наче в нашому житті немає бюстгальтерів. Наче ми ніколи не помиляємось і в нас ніколи не буває важких періодів. Ми всі живемо так, наче життя має бути досконалим і там немає місця для факапів з білизною, житлом, стосунками чи роботою. Але все це частина нас. І тільки прийнявши в собі розгубленого лузера, можна щось дізнатись про істинний успіх.

Тому всім любові й трішки бюстгальтерів.

Ілюстрації - Internet Archive Book Images / Колаж Йод

Душа Мегаполіса
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Nicole Light
Sonya Shmigovska, дякую вам, що прочитали)))
27 вер 2019 р., 09:18
Sonya Shmigovska
Надзвичайно атмосферно, по іншому й не скажеш, дякую.
25 вер 2019 р., 09:21
Марія Жарська
Я не зразу помітила, коли моя дочка виросла, люблю тебе дуже 😘😘😘
24 вер 2019 р., 02:13
Вова Дзюбан
😃👍
19 вер 2019 р., 11:46
Alexandra Pikuza
19 вер 2019 р., 07:43
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту