Труна? Маємо кращу ідею! 7 способів переробки праху в зразок естетики

Присвячується барним діалогам про вічне.

- Паш, повториш нам? - чарівно п’яний Євген з ентузіазмом вихоплює в мене прямо з-під носа щойно допитий келих та, спритно підхопивши мізинцем власну тару, протягує бармену цінне скло.

- Жень, ти кажеш це вже втретє, що з тобою буде наприкінці вечора?

- Як це що? Лягаючи смертю хоробрих, попрошу відлити мою труну зі спорожнених за сьогодні келихів!

Я очманіло роздивляюся свого візаві та диву даюся, як щедро бог обдаровує декотрих талантом черпати феєричний драматизм буквально нізвідки. От ми з ним домовились культурно зайти до бару на годинку, а от він уже розкотисто щось віщає про вікінгів та про відлитий з пивних келихів… Стоп.

- Зажди. Ти хочеш, аби тебе ховали в труні?

- А в чому проблема? Усі зберуться, скажуть зворушливу промову.

- Фу, Євгене, який ви конформіст. Стільки крутих варіантів переробки праху, а він зібрався до труни.

- А які варіанти?

І я розумію, що внутрішнього ерудита час спускати з ланцюга.

- Наприклад, вінілова реінкарнація.

- ??? - обличчя Жені перетворилося на знак питання.

- Я маю на увазі можливість “переплавити” людський прах на вінілову платівку й записати на неї будь-що.

- Та ну?! Треба загуглити, - заявив бармен Павло та побіг по телефон.

- Слухай, та це ж який простір для фантазії! - жваво долучився до обговорення Євген. - Лише уяви собі перевтілення якогось-от Юрія Петровича на схилі років на ексклюзивну платівку Боуї. Оце я розумію реінкарнація!

- Ага, якщо хочеш торкнутися культової рок-музики, ти маєш думати, як рок-музика. (Переходжу на драматичний шепіт). Ти маєш бути нею.

- Я все знайшов! - якщо є якась премія за зненацькі виникнення, потрібно присудити її цьому бармену, чесне слово. - Компанія andvinyly.com, от вони цим займаються. Треба спитати в них, а записати можна взагалі що заманеться?

- Та начебто так. От хочеш - посмертне послання близьким, а хочеш - бадьору добірку пошлих анекдотів.

- Класс, тільки-от онуки не зрозуміють.

- Ну, так не вінілами ж єдиними. Тут можна й інакше вирішити питання, - відказую я, споглядаючи, як стрімко під гарну розмову порожніють келихи. - От, скажімо, любить онучка малювати.

Подаруй їй кольорові олівці з твого праху.

- І до такого додумалися? - мій друг теж потягнувся за телефоном, та я його випередила.

- Ага, Надін Джарвіс - мадам-дизайнер, що затіяла проєкт Carbon Copies. Якщо віддати їм прах після кремації, тобі його повернуть у вигляді набору з 240 кольорових олівців, на кожному з яких написане ім’я померлого та роки його життя.

- Ідея, звісно, класна, але… - Євген задумливо відпиває з келиха, дивлячись в нікуди. - Мене сильно бентежить образ маленької дівчинки, яка точить ножем такі олівці. Себто буквально, скажімо, власну бабусю. Як той Родіон Раскольніков, їй-богу. Може є ще якісь варіанти, більш гуманні?

- Звідки в твоїй голові таке взагалі береться? - я марно намагаюся вдати обурення, насправді поперхнувшися сидром зі сміху. - Втім, ти справді у чомусь маєш рацію, якось неоднозначно виходить.

Ну, а як щодо масляних фарб?

- Є компанії і навіть просто самостійні художники, які перемішують прах із пігментами, які використовують у фарбах. Написати ними можна, знов-таки, будь-що.

- О, я б заповів себе під репродукцію чогось насправді гідного, - пожвавішав Євген. - Скажімо, грошей на оригінальний "Собор" Купки в мене навряд чи вистачить. Але я не проти після смерті переродитися в талановито відтворену репліку та поселитися у вітальні на почесному місці. Це-от як із Боуї, тільки в живописі.

- Ну не знаю… живопис - це прекрасно, але-от, скажімо, моїй хрущовській однушці він пасуватиме, як корові сідло, - Павло знічено потупив погляд, явно пригадавши свої шпалери “у квіточку”. - Я не до того, що збираюся там жити до кінця своїх днів - просто ідея з фарбами гарна, але не універсальна, розумієте?

От якби татуювання...

- А чого це ти так мрійливо зітхаєш? Із розвитком тату-культури й такий спосіб переродження у щось прекрасне цілком реальний. Деякі тату-майстри перемішують прах із пігментами не гірше за живописців. Утім, охоплення аудиторії все-таки не повселюдне. Є люди, яких ідея татуювань не приваблює.

- Егеж, тим паче, що ближче до старості навіть найавантюрніші віддають перевагу чомусь більш цивільному та, може, дещо статусному, - зауважив Євген, мимоволі поправляючи на зап’ястку шкіряний браслет, що його носив ще батько до того, як із віком пересів з байка у комфортабельний седан.

- І ця ніша не пустує, не турбуйся.

Чув щось про штучні діаманти?

- Ти до чого хилиш?

- Десь на початку 2000-х одному студентові-економісту на ім’я Ріналдо Віллі викладач дав почитати статтю про виготовлення отих-от штучних алмазів з попелу в якості напівпровідників.
Ріналдо захоплено прочитав текстик, надихнувся, проте вийшло невеличке непорозуміння. Тож, побігши потім розпитувати професора, мовляв, як же це вчені додумалися з людського праху синтезувати діамант, натрапив на вельми розгублене обличчя. Мовляв, ні, дорогенький, вчені винайшли дещо інше, а от до цього ти щойно додумався сам.
Будучи, видно, справді непоганим економістом, Віллі розгледів у своїй "помилці" потенціал та згодом заснував компанію.

- Ага, знайшов! Algordanza.com, меморіал даймондз, ти ба…

- Паш, от знаєш, є дівчата-стенографістки? Якщо з баром не складеться, маєш велике майбутнє в тій сфері з такою швидкістю набору пошукових запитів.

Тут я помічаю, що мій друг витріщився в одну точку задумливим поглядом:

- Женю, ти чого?

- Та я от слухаю тебе і мене бентежить одна думка. Все, про що ми тут говоримо, - це безумовно приголомшливі, шалені ідеї. Але що як подивитись на це все з іншого боку? Комусь було б дорого берегти в своєму домі чи ба навіть на своєму тілі часточку близької людини. Та є й ті, для кого це може бути психологічно важко.

- Я теж про це думала. І, власне, вичитала щодо цього ще кілька способів “піти красиво”.

Як вам ідея перетворитися на патрон?

Двоє літніх американців з Алабами обожнювали полювання. ОБожнювали так сильно, що один з них, відверто розговорившись, поділився з другом, мовляв, хотів би, щоб його прах після кремації запаяли в кулю й пристрелили нею фазана.

Захисникам тварин неприємно гикнулося, а от друг зацікавився, і доволі скоро ці двоє заснували Holy Smoke - компанію, що виготовляє набої з людського праху.

Необов’язково навіть на когось полювати: можна задовольнитися урочистим пострілом у небо.

А для охочих піти “з вогником”, але нарядніше, є феєрверки.

Часто родичі розвіюють прах покійного над якимось живописним чи пам’ятним місцем. Але ж не всім хотілося б, аби їх проводжали в останню путь з трагічною скорботою на лицях в такій ліричній обстановці. Тож можна завчасно перейнятися цим питанням та “попроситися” після кремації в одну з компаній (так, їх декілька), що виготовляє феєрверки з прахом.

- Яка іронічна путівка “на небо”, - всміхнувся Євген, переможно допив своє пиво та, легко похитнувшись на стільці, немовби натякнув, що нам уже час.

Вловивши мій ввічливий погляд, бармен чемно нас розрахував та вийшов з-за барної стійки попрощатися.

- Ще пара таких вечорів, і в мене не стане місця в телефоні від стількох заміток. Але я люблю свою роботу: чого тут тільки не почуєш. ?

Ми прощаємося, я роблю вже кілька кроків, та, ще не встигнувши зануритись у думки про негодованого кота і немитий посуд вдома, відволікаюсь на доброзичливий смішок у спину:

- Приходьте до нас іще!
- Обов’язково.

Далі буде. ?

Дарина Карапетян
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту