"У нас немає попкорну і телефонного зв'язку". Інтерв'ю із засновником кінотеатру авторських фільмів

На тлі закриття багатьох українських кінотеатрів, де показували, зокрема немасове кіно, у Києві відкривається камерний кінотеатр, який повністю відмовляється від нашумілих стрічок. І хоча він працює лише два місяці, вже може похвалитися вагомими здобутками.

Наприкінці листопада стало відомо, що у Києві відкривають новий кінотеатр – КІНО42. Однак його особливістю стала наявність лише однієї зали на 42 місця, де показують виключно незалежне кіно.

"Ми уявили та створили КІНО42 - прихисток для фільмів та глядачів закритих київських кінотеатрів. Для тих, хто любить ходити в кіно та не любить їздити в торговельні центри", - так описали місію кінотеатру перед відкриттям його засновники.

Один з них – Ілля Гладштейн, у минулому організатор фестивалю кіно та урбаністики "86", - показав нам єдину залу кінотеатру та розказав, навіщо було створювати окремий кінотеатр для незалежного кіно та що буде у його програмі.

"Для мене кіно – це привід поговорити"

- Почнемо з простого. Що означає термін "авторське кіно"? 

- Нас не цікавлять "попкорн-стрічки", які можуть приносити більше доходу. Ми програмуємо якісне, артхаусне, нішове кіно. Ми хочемо сформувати свою аудиторію довкола місця та програми, яку тут показують. Тому це більше, ніж кінотеатр.

- На сайті ви вказуєте, що однією з причин відкриття кінотеатру стало закриття багатьох кінотеатрів у Києві. Це й була мета – організувати нове місце для перегляду кіно?

- Ні, основна мета була зробити крутий заклад, який є не лише кінотеатром, а й повноцінним домом кіно. У нас не тільки переглядають фільми, але й їх обговорюють. Але, звісно, кінотеатр – це бізнес, тому він має приносити гроші. 

- Тож як розподілятиметься програма, за якою діє кінотеатр: перегляди стрічок, обговорення, кураторські лекції?

- Ми не можемо щодня влаштовувати кінозустрічі, але 3-4 рази на місяць прагнемо проводити спеціальні події. Я розробив формат Late Night Q&A (Вечірні питання та відповіді – з англ.), який передбачає, що після останнього показу фільму ми зустрічаємося або з його режисерами, або з іншими членами команди.

Для мене кіно – це привід поговорити. Якісна розмова не менш важлива, ніж сам фільм. 

Подібні формати існували й раніше, однак там режисерам ставлять два-три питання – і на тому все. Ми ж можемо засидітися допізна, як це було з Антоніо Лукічем. Глядачі обговорювали його фільм "Мої думки тихі" до півпершої ночі.

Допомагає інтерес людей до нішового кіно

- Яким чином відбувалося відкриття кінотеатру? Ви є одним з його співвласників, іншим є власник готелю Bursa, у якому кінотеатр розташований. Чи було розподілення обов'язків за схемою "інвестор-куратор"? 

- Ідея мати власний кінотеатр у мене з'явилася понад 4 роки тому. Я шукав різні варіанти та приміщення, дивився на закриті кінозали чи кіноклуби Києва. Bursa був однією з локацій, яку я собі пригледів.

Тому я зустрівся з Васею Гроголем, власником готелю, і запропонував йому партнерство. Ми порівну інвестували гроші у кінотеатр, а я додав ще власний досвід та експертизу. 

- Раніше кінотеатрів авторського кіно у Києві взагалі не існувало. Чому ви відкрили його саме зараз?

- По-перше, економічна можливість. Кінотеатр існує тільки завдяки тому, що це приміщення ми не орендуємо. Воно є власністю готелю. Йому також вигідно його мати, оскільки це є додатковою пропозицією для тих людей, які тут зупиняються. Якби була оренда – навряд чи ми могли за неї сплачувати з однією залою.

Але й сам інтерес до авторського кіно допомагає. Він існує вже декілька років. 

- Тобто ваша аудиторія – це прогресивна молодь, яка цікавиться артхаусним кіно?

- Ні, вона доволі неочікувана для мене самого. Я звик працювати з людьми 25-35 років з творчих галузей, а тут вони молодші. До речі, переважно жінки 😊. Але все залежить від фільмів. Нас і старші 65-ти років відвідують залюбки.

"Ми прагнемо до того, щоб кіно дивилися мовою оригіналу"

- За якими критеріями відбираєте стрічки?

- Я намагаюся це робити по-кураторськи, оскільки маю досвід проведення кінофестивалів. Я працюю з українськими дистриб'юторами, які пропонують нішове кіно. Наразі їх три – Kinova, KyivMusicFilm і Артхаус Трафік. Також ми даємо у прокат фільми фестивалю "86", а у майбутньому на цих потужностях я планую випускати власне кіно, яке показуватиметься тільки у цьому кінотеатрі.

- Як складаєте програму? На стрічки яких саме українських режисерів звертаєте увагу?

- Ми відкриті для всіх – і для випускників профільних вишів, і режисерів з ім'ям. Наприклад, зараз ми спілкуємося з Довженко Центром, які нам пропонують чергову хвилю нових українських фільмів. 

Але я тримаю певну планку якості, тому не всі фільми випускників Карпенка-Карого вийдуть на наші екрани 😊.

- До програми ви включаєте й закордонні стрічки. Усі вони - виключно мовою оригіналу з англійськими та українськими субтитрами. Навіщо глядачеві дивитися кіно мовою тієї країни, де його створили?

- Не завжди так. Трапляється, що стрічку беремо з дубляжем, коли немає інших варіантів. Але так, ми прагнемо, щоб кіно дивилися мовою оригіналу.

Щодо того, навіщо. По-перше, це дає змогу передати чистоту задуму режисера стрічки. Якщо фільм ігровий, режисер підбирає акторів, у тому числі завдяки голосу, вимові. Дубляж часто ці "умови" вбиває. 

Також це додає виразності. Оригінальний звук надважливий для передачі сенсу стрічки.

 І, звісно, так глядачі можуть вивчити мову, якою хочуть володіти 😊. 

"Мова про інші зали наразі не йде"

- Зараз у прокаті чотири стрічки. Їх завжди буде така кількість?

- Залежить від тижня. Але, так, це 3-4 фільми на день. Регулярно їх не менше двох, а на вихідні розширюємо програму і додаємо ексклюзивні покази. Наприклад, фільми "Потім ми танцювали" з англійськими субтитрами чи "Моє покоління", який давно не йде у прокаті в інших кінотеатрах. 

- Розширюватися не плануєте? Адже тут зала лише на 42 людини.

- Поки про це мова не йде. Тим паче саме цифра 42 – невипадкова. Я обожнюю Дугласа Адамса, і 42 – це все-таки головне питання Всесвіту 😊 (мова про роман Адамса "Автостопом галактикою", де 42 є відповіддю на головні питання життя. - Авт.). 

- Саме через наявність лише 42 крісел я очікувала, що квитки на сеанси будуть коштувати 150-160 гривень. Але аж ніяк у районі ста. Чи покриває така відносно низька вартість витрати?

- Ми стартували з цієї ціни. Плюс я вважаю, що кіно має бути доступним. Але не виключено, що ціну ми будемо переглядати.

- Тобто про конкуренцію з великими кінотеатрами не йдеться?

- Абсолютно. Ми – інший формат. Людина, яка приходить до кінозали, має концентруватися на мистецтві, а не на попкорні чи телефоні. Саме тому ні їжі, ні зв'язку у приміщенні немає.

До того ж, продиратися через купу магазинів торговельними центрами до кінотеатру, у якому перша зала не відрізняється від десятої, - це не про мистецтво, а про бізнес.

Ми ж - це камерність, близькість до людей, що роблять кіно, можливість про нього поговорити. Навіть наше неофіційне мотто – "Приходь як додому". Так і має бути. 

Фото 📸 Дарія Давиденко / Йод

Віка Степаненко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту