Фото: Оксана Забужко/Facebook

У вересні з'явиться нова книга-дует від Оксани Забужко

Вона буде складатися з двох оповідань, які писалися з різницею у півстоліття.

Українська письменниця Оксана Забужко закінчила працювати над своїм новим твором - документальним оповіданням "Код Гурніка".

Як повідомляє сама Забужко у своєму Фейсбуці, спочатку це була передмова до перекладу іншої книги епохи "Празької весни", але пізніше вона переросла у повноцінну розповідь.

Забужко поділилася, що це буде історія, в якій вагому роль відіграє 6-річна дитина, яка "вміє запам'ятовувати". Це буде повноцінний історико-літературний детектив, який нагадає читачам про цілу низку подій, героїв, сюжетів - у тому числі, про 1960-ті, про які українцям відомо не так багато.

Таким чином, нова книга буде складатися з двох частин: розповіді самої Забужко та переказу Стефаном Забужком оповідань Іллі Гурніка "Ієрихонські трубачі". Авторка підкреслює, що між датами створення оповідань пройшло цілих 50 років.

Зараз книгу передали до видавництва; на полицях магазинів вона з'явиться вже у вересні.

Як анонс, Забужко опублікувала уривок з майбутньої книги:

"Це було дуже дивне відчуття: в сорок років уперше приїхавши до Праги, на презентацію власної книжки, і вступивши до першої ж книгарні, щоб, авторським звичаєм, перевірити, як твоя книжка виглядає на чужих полицях (так батьки з-за паркану дитсадка пантрують своє чадо в гурті інших малят: як там його, не кривдять?..), несподівано перечепитись оком об чиюсь іншу обкладинку, виставлену разом із твоєю на стенді новинок, – і впізнати ім’я: Ілля Гурнік. О Боже. Той самий? То він живий? І далі пише? Друкується?..

- Гурнік? Композитор? Ну звісно, живий, ще й дуже відомий, – заспокоїли мене чеські друзі, – його іменем навіть астероїд названо! А ти звідки його знаєш?
- Я його не знаю, – пробелькотіла я. – Я з ним виросла.

Такі моменти випадають нечасто, я зву їх «стібками» – коли назверх тканини твого життя раптом вигулькує зблиск таємної нитки, якою воно пришите-прифастриґоване до якоїсь більшої цілости – роду, народу, цеху, спільноти: зазвичай цей зв’язок людині невидний, а «стібок» враз висвітлює його на довгу дистанцію – і бачиш, як шов-фастриґа тягнеться пунктиром крізь десятиліття, кудись у тьму до твого народження, сполучаючи твою долю з долями інших людей, навіть коли тих людей давно немає на світі, і в цю мить чітко й необорно відчуваєш, що ти – на своєму місці: пазл склався, все, що з тобою відбувалося досі, мало сенс, раз привело тебе сюди, тож іди, йди далі, не зупиняйся, GPS працює без збоїв…"

Віка Степаненко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту