У вересні з'явиться нова книга-дует від Оксани Забужко

Українська письменниця Оксана Забужко закінчила працювати над своїм новим твором - документальним оповіданням "Код Гурніка".

Як повідомляє сама Забужко у своєму Фейсбуці, спочатку це була передмова до перекладу іншої книги епохи "Празької весни", але пізніше вона переросла у повноцінну розповідь.

Забужко поділилася, що це буде історія, в якій вагому роль відіграє 6-річна дитина, яка "вміє запам'ятовувати". Це буде повноцінний історико-літературний детектив, який нагадає читачам про цілу низку подій, героїв, сюжетів - у тому числі, про 1960-ті, про які українцям відомо не так багато.

Таким чином, нова книга буде складатися з двох частин: розповіді самої Забужко та переказу Стефаном Забужком оповідань Іллі Гурніка "Ієрихонські трубачі". Авторка підкреслює, що між датами створення оповідань пройшло цілих 50 років.

Зараз книгу передали до видавництва; на полицях магазинів вона з'явиться вже у вересні.

Як анонс, Забужко опублікувала уривок з майбутньої книги:

"Це було дуже дивне відчуття: в сорок років уперше приїхавши до Праги, на презентацію власної книжки, і вступивши до першої ж книгарні, щоб, авторським звичаєм, перевірити, як твоя книжка виглядає на чужих полицях (так батьки з-за паркану дитсадка пантрують своє чадо в гурті інших малят: як там його, не кривдять?..), несподівано перечепитись оком об чиюсь іншу обкладинку, виставлену разом із твоєю на стенді новинок, – і впізнати ім’я: Ілля Гурнік. О Боже. Той самий? То він живий? І далі пише? Друкується?..

- Гурнік? Композитор? Ну звісно, живий, ще й дуже відомий, – заспокоїли мене чеські друзі, – його іменем навіть астероїд названо! А ти звідки його знаєш?
- Я його не знаю, – пробелькотіла я. – Я з ним виросла.

Такі моменти випадають нечасто, я зву їх «стібками» – коли назверх тканини твого життя раптом вигулькує зблиск таємної нитки, якою воно пришите-прифастриґоване до якоїсь більшої цілости – роду, народу, цеху, спільноти: зазвичай цей зв’язок людині невидний, а «стібок» враз висвітлює його на довгу дистанцію – і бачиш, як шов-фастриґа тягнеться пунктиром крізь десятиліття, кудись у тьму до твого народження, сполучаючи твою долю з долями інших людей, навіть коли тих людей давно немає на світі, і в цю мить чітко й необорно відчуваєш, що ти – на своєму місці: пазл склався, все, що з тобою відбувалося досі, мало сенс, раз привело тебе сюди, тож іди, йди далі, не зупиняйся, GPS працює без збоїв…"