Український мандрівник поведе дітей з передфронтової зони у Гімалаї

Валентин Щербачов, який був у Гімалаях вже 47 разів, розповів про таємниці найвищої гори планети Еверест і не тільки.

"Йод" поспілкувався зі знаменитим українським мандрівником, спортивним журналістом, телекоментатором і просто цікавою людиною та оповідачем Валентином Щербачовим. Про те, що сходження на Еверест "зіпсувалося"; про те, як поводяться в горах "народні обранці" з телевізора та про багато що інше. До прочитання - обов'язково.

- Валентине Васильовичу, скільки разів ви були в Гімалаях?

- 47 разів. Збираюся в 48 експедицію восени.

Піду не сам. Є хороша ідея відправити групу дітей з нашого Донбасу, з Попасної Луганської області, до Гімалаїв. Діти вже є - і чудові! Але просто людина, яка обіцяла цю експедицію фінансувати, зникла. Ні, вона є, існує, досить відома, але...

- Це потенційний спонсор?

- Ну так. Діти вже набрані, є кому йти з дітьми, але людину, яка погодилася це фінансувати, тепер раптом знайти не можемо.

- Це не пов'язано з виборами?

- Вочевидь, так, адже він у одній з партій. Я одразу сказав, що з мене - тільки ідея і ми не збираємося цю партію якось "піднімати". І цей чоловік відповів: "Нічого не треба, все тільки заради дітей". Але тепер його немає, і нам треба до осені щось придумати, бо дітей обманювати не можна. Може, не п'ятьох, як планували, а хоча б трьох, але ми їх своїми силами в експедицію маємо повести.

Я був там, спілкувався з ними, їхніми батьками. Цікаві діти. Спочатку вони писали в групи в соцмережі, на електронну пошту. А потім зустрілися - цікаві історії у кожного з цих хлопчаків і дівчаток! П'ятьох з них ми відібрали: і міцні, і патріотично налаштовані. Ну, якщо з 45 дітей лише двоє сказали, що закінчать школу та виїдуть з України. Усі інші, які живуть, нагадаю, там, де стріляють, кажуть одне: "Ми тут народилися й залишимося тут". Але в Гімалаї теж хочуть! І, якби я був державою, то повів би всіх 45 дітей, але що поробиш... Така несподіванка, але будемо виходити з положення.

- 47 разів у Гімалаях. Точно не набридає?

- Точно! У будь-якому маршруті є нові стежки, нова природа. Щоразу якісь нові люди. І за 47 разів "гнилих" я бачив лише трьох, а всі інші щасливі та задоволені - це теж дуже подобається. Гори - вони перевіряють, і показують, хто ти є.

- У чому це проявлялося?

- У жадібності. Наприклад, у Катманду турист почувається, як Христофор Колумб в Америці, коли за безцінь, за "намисто", можна купити цінні речі в індіанців. Так і там. Ти говориш цій людині: "Не треба нічого купувати на маршруті, це зайва вага". А вона у відповідь, мовляв, "не відмовляйте, я так хочу!" Ну, й у результаті ця людина не доходить до кінця (а це її дуже злить, бо, повторюся, вона ж оплатила все) і починає псувати нерви всьому колективу. Це все вибиває людей з колії. І неприємно бачити, як людина, яку ти вважав нормальною, змінюється.

Були серед них і відомі, дуже багаті люди, наші народні обранці. І вони, бувало, жахалися - а цього ж не можна показати! Тому вони зривали невдоволення на інших, на мені. Одних таких я поселив на ночівлю, де добре знав господарів, у комфортних умовах, з хорошою кухнею. І вони потім висловлювали страшенне невдоволення, що в будинку були пацюки. Але щури не живуть на такій висоті в горах - це була ласка, дуже допитлива тваринка. Ось вона й шелестіла їм усю ніч, а вони боялися і дорікали мені потім "щурами".

- Це відомі особистості?

- В телевізорі їх можна було побачити не раз. Але таких дуже мало, швидше, виняток. Усі інші просто щасливі.

Ну, й місцеве населення - чудові люди. Ні цинізму в них немає, ні жадібності - чуйні, веселі. І живуть набагато бідніше за наших людей, але ніколи не скаржаться.

Я щоразу везу туди якісь речі, бо дуже ніяково перед ними - у деяких з них досі житла немає.

- У мене знайомий є в аеропорту Катманду. І він розповідав, що після страшного землетрусу, вже днів через 10, прилетів до них з України наш літак. Іл-76, величезний! Вони думали, що привезли гуманітарну допомогу, вантажників натовп зібрали... І тут виходить якась жінка і виносить три тюки порваних ковдр...

Мені соромно, тому я вожу завжди щось схоже на гуманітарку: то футболки дітям, то м'ячі.

Ми, до речі, застали той землетрус якраз у Непалі, але змогли відлетіти з пригодами з оточеного військовими аеропорту того ж дня.

- Ви тоді з вашим колегою Дмитром Комаровим і перетнулися?

- Уже після, восени. Діма, коли потрапив у Непал, закохався в нього. Місяць там провів.

- Як ставитеся до його творчості?

- Позитивно. Він хлопець талановитий і комунікабельний. Хоча вже час у фільмах на українську переходити.

І тут треба сказати, що менеджмент "1+1", де виходить його програма, вхопився за цю ідею і розкрутив її, це заслуговує на повагу. Адже крім "Плюсів", тема подорожей на нашому телебаченні нікого не цікавить - їм подавай ці дебільні ток-шоу політичні.

А програма про подорожі - це те, що надихає, дарує позитив. На відміну від ток-шоу з політичними чварами.

- Про політику в горах розмовляють чи це табу? Тим паче, ви яскраво висловлюєте громадянську позицію, яку ви не приховуєте.

- Ну, звісно. Розповім випадок з передостанньої експедиції до Гімалаїв. Пам'ятайте, коли Нідерланди були проти безвізу для України та курсу в ЄС? Так от історія. Ми вже спускаємося, а назустріч нам піднімається група з 19 голландців. На мені ж завжди одяг із символікою України - куртка, футболка. Вони побачили – давай-но мене розпитувати: що та як? І поки вони відпочивали, я за 25 хвилин все їм розповів: про те, що ніяка не громадянська війна на Донбасі, а агресія Росії, що танки в супермаркетах не купиш і таке інше. І один з голландців мені каже: "Я - політичний журналіст, готовий про це писати, мені потрібна ця інформація, але ваше посольство в Голландії навіть жодного брифінгу не провело на цю тему". Але ж гроші на це виділялися минулою владою, я точно знаю.

І всюди, де на стежках перетиналися, я розповідав, що відбувається насправді. Зокрема й росіянам, які починали розмову: "Ну що, ви задоволені своїм президентом? У вас він такий-розтакий!.." Так, я був проти цієї влади Порошенка, але він на ту мить був моїм президентом, і я їм завжди відповідав: "Хлопці, пішли ви на хрін! Я вашого Путіна з вами ж обговорювати не лізу? Ви обговорюйте його самі, скільки хочете, а ми своїм, може й не задоволені, але розберемося теж самі, без вас". Вони відповідають, мовляв, "ми не пропутінські", але коли я одному з них запропонував озвучити його слова на камеру, він мені сказав: "Ну ти що? Уб'ють же!"

Були, звісно, й суперечки мало не до бійок, але треба сказати, що в горах набагато більше лояльних та адекватних людей.

- Зі мною часто ходять люди, які до цього навіть у Карпатах не були. Але я виводжу їх на пристойні висоти, і це демонструє, що нічого неможливого немає. Але - при правильному і розумному підході. Зараз альпінізм - комерція. Ви знаєте, скільки народу гине при підйомі на Еверест? І це вже не спорт: просто багато людей, які мають гроші та хочуть задовольнити свої амбіції. А якщо ти заплатив 80-90 тисяч доларів, то компанія має туди тебе підняти, як вважає сама людина. А на таких висотах непідготовлені (навіть з кисневими масками) втрачають здоров'я і просто гинуть. Їх багато дуже останнім часом.

- Так було завжди?

- Так не було раніше. Чому? Ходили підготовлені альпіністи, реально спортивні експедиції. На базовому таборі Евересту не було й сотні людей, як зараз, коли збирається по півтисячі народу.

Там просто ніде стати: є стежка одна з боку Непалу, з китайського боку - з Тибету - трохи простіше. Але люди, які пруться туди за гроші і заради своїх амбіцій, не розуміють, що іноді все вирішує погода. Наприклад, треба виходити з останнього висотного табору вночі. Адже, хто раніше вийшов, той раніше піднявся. До 10-ої ранку потрібно вже піднятися на вершину і йти на спуск, через те, що з 11-ої часто здіймається ураганний вітер, морози страшні, нульова видимість. І на тій стежці просто стоять люди, а тобі треба вниз спускатися і якось розминутися з ними. І так багато непідготовлених людей просто гинуть. В черзі. І коли ми бачимо фото цих людей у черзі на Еверест - серед них точно, можете бути впевнені, деякі вже смертники, вони не повернуться.

- Чому не заборонити це?

- Адже це величезні гроші! 11 тисяч доларів я маю заплатити тільки за папірець-дозвіл на сходження. І ще плюс 60-70 тисяч - на організацію своєї власної експедиції.

Вважаю, фільм "Еверест" зіграв свою роль. Негативну - всі захотіли піднятися. А насправді туди ходити вже не дуже цікаво: там усе "пробито", перевірено, мотузки натягнуті, трапи. Але це вже не те.

Коли люди бачать у художньому фільмі, що піднімаються на вершину інваліди, сліпі, то вони не бачать і не знають, що майже весь шлях потужні силачі-шерпи на плечах несуть цю слабку людину до, скажімо, 8800 метрів, а лише півсотні метрів вона повзе сама. І години за дві - на вершині.

Вершина невелика дуже по площі, тому й такі черги на сходження. І вигляд це має просто жахливий!

Зараз хто попало лізе туди й гинуть. Хтось із сумнівного "геройства", хтось з економії. Адже на одну людину треба наймати мінімум трьох гірських шерпів, які будуть нести спорядження. На кисні економити не можна, а деякі економлять. Так, це дорого, але життєво необхідно.

Я ж ходжу до Гімалаїв за іншою програмою: за 17-18 днів піднімаю людей на певну висоту, ми проходимо якийсь прекрасний трек, повертаємося, релаксуючи два-три дні на гірському озері - й усі задоволені. Хоч це і не Еверест.

- Ви самі скільки разів були на Евересті?

- Двічі. Але обидва рази невдало, не зміг піднятися на вершину. Адже це гроші й час. І так вийшло, що хорошого "погодного вікна" не було: долізли до висоти 7000 метрів, а там - нуль видимості - і довелося повертатися з табору. Спрацював тверезий розум: перечікувати негоду немає часу й грошей, а ризикувати життям теж не варто.

- Не прикро?

- Тоді було прикро. Зараз уже ні. Я до Непалу ходжу 25 років, у мене маса друзів серед шерпів, провідників. Ми там не туристи вже - свої, все знаємо, всі нас знають. 

- Але чому саме Гімалаї? Чи інших гір у світі немає?

- Бо я всі гори світу облазив, але такої потужності, яка енергетично заряджає, більше ніде не зустрічав. І кожен з цих 47 разів, що я там був, щось нове відбувається, обов'язково. І по-новому себе відчуваєш.

Руслан Меженський
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту