Усі принади фільму "Віддана": життя - як еротична ілюзія

16 січня виходить у прокат стрічка Христини Сиволап "Віддана" за романом Софії Андрухович "Фелікс Австрія". Наша позаштатна кореспондентка, яка ще й режисерка, відвідала допрем’єрний показ та ділиться враженнями від побаченого.

Стрічка вийшла напрочуд яскравою та соковитою, в найширшому сенсі цього слова. З трейлера стало зрозуміло, що на нас очікують крупні плани оголених тіл, витончена атмосфера стилю арт-нуво та чудесні костюми і капелюшки. Що ж, це вже спонукає йти на фільм, при чому глядачів усіх статей та особистих, скажімо так, вподобань. І знаєте що? Усім з перерахованих вище принад автори стрічки не пошкодували ані часу, ані детальності. 💪😎

Фото зі сторінки Facebook @viddana.movie

Перед переглядом краще поїсти

Почну свій огляд з того, що, на мою думку, вдалося краще за все: художньої постановки, костюмів та операторської роботи.

Взагалі, атмосфера кінця 19 століття передана у фільмі дуже детально та правдиво. Щире браво і дякую художнику-постановнику та його команді за неймовірної краси будинок головних героїв, за всі ті візерунки, кухонне приладдя та інший реквізит. Не буду описувати в деталях, щоб не зіпсувати сюрпризу глядачам, але скажу – такого Франика ви ще не бачили.

Фото зі сторінки Facebook @viddana.movie

Окремо хочеться виділити сцени з незліченними пампушками, чоколядками, зупами та линами

У виробництві вся їжа та напої називаються "вихідним реквізитом", і знімальна група завжди чекає з нетерпінням зустрічі з ним, бо після священних слів другого режисера: "Всім дякую, зміну закінчено!" все по-братськи ділиться між усіма.

Уявляю, як раділа знімальна група на "Відданій". 😊 А вам раджу поїсти перед переглядом. 😉

Фото зі сторінки Facebook @viddana.movie

Кіноодяг та хореографія камери

Художниця по костюмах Леся Патока відома своєю майстерністю в деталях та достовірності. Поки всі присутні на прем'єрі вистоювали довгі черги, щоб сфотографуватися з акторами, я пішла роздивлятися кіноодяг і отримала окреме задоволення від кропіткої праці костюмерного цеху. До речі, зовсім скоро на ВДНГ відкриють виставку костюмів – то треба бачити

Фото зі сторінки Facebook @viddana.movie

Щодо операторської роботи Олексія Ламаха, можу сказати - кадри вийшли дуже динамічними, з цікавою хореографією камери та великою любов’ю до своєї справи. Картинка - яскрава, така, яку хочеться поставити на паузу і роздивлятися деталі. 

Фото зі сторінки Facebook @viddana.movie

На цьому принади фільму "Віддана" закінчуються. І починаються проблеми сучасного українського кіно. Наприклад, недоречність чи зайвість символів, персонажів, слів, ба навіть цілих сцен. Почнемо з оголеної натури.

Еротика чи її ілюзія?

Справді, її в кадрі було дуже багато. Воно й зрозуміло, герої в нас молоді (ледь за тридцять), актори всі гарні - чого б не роздягнути? А щодо доцільності – це вже, знаєте, на кожен смак не вгадаєш. Нехай у нас просто побудуть оголені люди в кадрі, та - а ля гер ком а ля гер - одними лише пляцками до кінотеатру не заманиш. Розумію, розумію.

Проте оголена натура в кадрі все ж має бути виправданою, бо це – дуже сильний інструмент. Можливо, там була сцена сексу, запитаєте ви? Ні, сексом у кадрі ніхто не займався (на жаль). Можливо, тіла без одягу якось рухали сюжет чи розкривали характери персонажів? Ну не знаю, як може розкрити сцена купання пані служницею та старанного натирання усіх принад з подальшим розгляданням себе.

Може, це нам так натякають на інтимні стосунки чи бодай наміри жінок? Ні, героїні не кохаються і навіть не мріють про це. Нам просто показали голі тіла і все.

Фото зі сторінки Facebook @viddana.movie

І якщо оголена натура знята красиво і несе бодай дрібку естетики, то перуки і бороди – це підступи диявола.

Я розумію – знову ж таки! – що якісні перуки та постижі коштують дорого. Але майте Бога в серці, ну не може героїня Ірми Вітовської мати таке пергідрольне волосся на зламі ХІХ та ХХ століть! Не кажучи вже про неприродність рудого кольору зачіски жінки священика.

Дякую Романові Луцькому, який, швидше за все, відростив власні вуса – хоча б його образ вийшов натуральним. Бо на священника без сліз дивитися важко.

Але оголені тіла та перуки – це не найбільше зло цього фільму. 😈

Сюжет і розкриття персонажів

За задумом це історія про співзалежні стосунки двох жінок, Стефи та Аделі, у які мимоволі втягнутий чоловік останньої з них, Петро. Це досить важка форма стосунків, коли ти не можеш полишити свого партнера, але й жити з ним – суцільна мука.

У фільмі показані взаємини жінок, які у дитинстві дивом врятувалися під час пожежі і відтоді були нерозлучними. І от одна з них – головна героїня – на якомусь етапі свого життя починає вважати своїм священним обов’язком піклуватися про Аделю, служити їй в усьому та нічого не просити натомість, бо це і є прояв найвищої любові. 

Фото зі сторінки Facebook @viddana.movie

Здавалося б, ідеальна християнка: нічого собі - все людям. Але ж ні, Стефа в нас гостра на язик, спокійно вказує Петрові, що йому слід робити і куди йти, може за найменшої причини образитися. Якось не схоже на ревну любов та смирення. І отакі "гойдалки" - від "я все їй віддам" до "а що мені?" - відбуваються увесь фільм, а їхня амплітуда іноді становить лише декілька хвилин.

Поведінка Аделі теж нелогічна. Розумію: жінка на межі нервового зриву через неспроможність завагітніти мусить вистрелити істерикою, як та заряджена рушниця. Але ні – після певних змін (геть, спойлери!) вона стає напрочуд терпимою, і навіть в кульмінації її гнів швидко стихає, і вона починає страждати разом зі Стефою, бо вони обидві не можуть зрозуміти, хто вони одна для одної та як їм з усім цим бути.

Петро просто мовчки курить майже увесь фільм. І я його розумію. 😑

Фото зі сторінки Facebook @viddana.movie

Так хотіли зробити красиве кіно, що втратили логіку

Загалом, враження від фільму наступне: творці захопилися відтворенням першоджерела і так хотіли зробити красиве кіно (і їм це вдалося), що геть втратили логіку розвитку персонажів. Від чого вчинки героїв на початку здавалися дивними, а під кінець фільму й зовсім пустилися берега.

Як на мене, співзалежність та оманливість пам’яті (а Стефа у фіналі зрозуміє, кому має завдячувати за таку долю) потрібно розкривати уважніше та детальніше. А не віддавати майже весь екранний час на рекламу їжі.

І все ж цей фільм вартий уваги. "Віддана" - красива стрічка, що заряджена емоціями і несе в собі певну мораль, яку можна розгледіти навіть через кострубатий сюжет. Візуально та технічно це якісна робота. А от щодо тонкощів – це вже на любителя, можливо, ви не побачите тих прогалин, які впали в око мені.

У чому я точно переконалася, коли вийшла із зали, – маркетинг "Відданої" вартує кожної витраченої гривні.

Фоторепортаж з прем'єри фільму "Віддана" в Києві:

Фото: прес-служба кінотеатр "Оскар"
Ольга Гдуля
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту