Валерій Жидков: Стендап в Україні виходить з підпілля

Напередодні свого туру великими містами автор студії "Квартал 95" розповів "Йоду" про закулісся народження гумору, про зашквари та радощі українського стендапу і про те, чому він назвав нову програму з політичним підтекстом - "Коли я стану диктатором".

"Гумор тим і хороший, що ти не знаєш, чим закінчиться жарт"

- Валерію, почну з питання від нашого редакційного покоління Z, яке дуже цікавиться механізмом створення жартів і написання стендап-виступів. Розкажіть, як відбувається вибір тем? Як ви працюєте над ними? Як придумуються жарти? Якщо можна - покрокову інструкцію на стіл. 😊

- Гумор - така штука, що покрокової інструкції його створення не існує. Якби була якась схема, гумор не був би таким смішним.😊 Він саме тим і хороший, що ніколи не знаєш, чим закінчиться жарт. А якщо знаєш, отже, цей жарт вже десь був.

Щодо вибору тем. Тут, я думаю, головне правило будь-якого артиста (на жаль, не всі його дотримуються) - тобі самому має бути цікаво те, що ти говориш, співаєш або танцюєш зі сцени.

Особисто я не жартуватиму на "популярні теми", якщо вони мені не цікаві. Вважаю, що це глухий кут, який зрештою призведе до стіни між тобою і глядачем.

Тому ті теми, які звучать у ГудНайтШоу, я вибираю сам з тих переживань, думок і парадоксів, які накопичуються у мене в голові.

- Але як це відбувається? Ви сідаєте і думаєте-гадаєте або чекаєте осяяння, інсайт?

- Буває по-різному. Наприклад, думки й спостереження, які вже є в голові або записані в телефоні, як правило, врешті-решт зливаються в якусь певну тему. Воно само якось з'являється.

Немає такого: "Так, я буду пів години говорити про жінок". Це безглузде заняття. Щоб говорити пів години про щось, ти перш за все маєш розуміти, з чого ти почнеш і чим ти закінчиш.

"Стендап - одна з найчесніших форм творчості"

- Як би ви самі визначили жанр, у якому працюєте?

- Якщо раніше свої виступи я відносив все-таки більше до естрадного або літературного, то зараз мені найближче стендап.

Я вважаю, що це одна з найчесніших форм творчості на сьогодні. Адже його правила зобов'язують того, хто виступає, бути чесним і перед глядачами, і перед собою.

Це мої думки. Звісно, десь їх можна прикрасити, жартома трохи змінити кут зору, але в цілому - це моя позиція, мій гумор. І мета виступу - насамперед поділитися своєю думкою, а вже потім - розсмішити. Хороший стендапер може робити ці речі паралельно.

- Якщо все так чесно і правдиво, як ви кажете, то у стендаперів, якщо вірити їхнім розповідям, ну дуже веселе життя. 😊

- Справа в іншому. Просто люди багато чого не помічають навколо себе. А дивитися на світ можна по-різному.

Зверніть увагу вранці: хтось йде з усмішкою по вулиці, з цікавістю дивлячись на всі боки, а хтось похмуро, загорнувшись у капюшон, дивиться собі під ноги. Навколо них однакові об'єкти, однакові події, але вони сприймають їх по-різному.

Хороший комік-стендапер вміє спостерігати й помічати якісь деталі навколо нас: парадокси, позитив і негатив - неважливо. Він бачить те, на що більшість не зважає. А коли вивертає цю річ навиворіт на сцені, кожен раптом знаходить там якусь свою участь, і тоді виходить взаємодія з глядачем.

Звісно, можна просто валити один жарт за іншим зі сцени - і деякі коміки так роблять - але мені цей жанр зовсім не цікавий, бо мені хочеться говорити з глядачем, спілкуватися, а не показувати, мовляв, дивіться, що я можу.

"Коли я стану диктатором…"

- У рамках свого туру по Україні, в двох містах - Одесі (5 грудня) і Києві (11 грудня) - ви представите нову програму "Коли я стану диктатором". Про що вона?

- Це моя вже четверта сольна програма. І якщо перші дві були більше в естрадному стилі, то дві крайніх - це вже стендап, який я намагаюся в собі розвивати.

"Коли я стану диктатором" - це мій погляд на наше суспільство. Маючи можливість спостерігати його в стані сьогоднішньої політичної ситуації, на мою думку, я став більше розбиратися в людях і тих інструментах, які рухають нашим суспільством. Хочеться поговорити на ці теми. І висловити свою думку з приводу того, чому у нас все так виходить.

- Зеленський у недавньому відео - за кермом "Тесли" - сказав: "Поки що у нас демократія. Але це поки що". Тепер ви з програмою "Коли я стану диктатором". Це натяк на щось? 😊

- Своїм цим шоу я не намагаюся в жодному разі просувати програму Володимира Зеленського, виправдовувати його або критикувати. Це моє особисте бачення того, які проблеми сьогодні існують у нашому суспільстві. І мої пропозиції, можливо, легковажні (я ж усе-таки комік), як і варіанти розв'язання цих проблем.

Адже кожні п'ять років у нас забирають п'ять років. Кожна нова влада в першу чергу забирає у нас п'ять років життя. Але моя думка, що корінь проблеми все-таки в суспільстві, в тому, як воно виховане. А влада - це його частина. У владу люди не прилітають з космосу.

- І все ж - чому "Коли я стану диктатором"?

- Тому що є речі, які в нашій країні змінити демократичним шляхом якщо і можна, то дуже нескоро. І наше суспільство ще не відвикло від того, що у нас має бути цар. Попри те, що всі кричать про демократію, більшість людей чекають якогось сильного лідера, який розповідатиме їм, що робити. Бо вони не готові брати відповідальність за власні вчинки.

І ще я хочу донести людям, що потрібно критичніше ставитися до всієї тієї інформації, яку ми отримуємо; задуматися про те, навіщо нам цю інформацію дають; навчитися відчувати, коли тобою маніпулюють. А в результаті - навчитися самим приймати рішення.

ГудНайтКлаб - новий майданчик для стендаперів

- Телеверсія нового ГудНайтШоу буде?

- Поки що нової телеверсії ГудНайтШоу у нас немає. Але в грудні вийде ГудНайтКлаб - чотири випуски. Там я надаю майданчик іншим стендап-комікам країни. Всі вони молодші за мене і живуть трохи в іншому світі. Але це дуже цікаво. Ми вже зняли ці програми, і глядачам, які були в залі, дуже сподобалося.

- Поясніть, навіщо ви взялися за ГудНайтКлаб? Це ж ваші конкуренти.

- Стендап, як на мене, нове для нас явище - ми були ізольовані від цього жанру. І досі в українського стендапа не було масового майданчика для просування. ГудНайтКлаб - перша.

- А як же Ютьюб?

- Там український стендап тоне в російському і не тільки.

За допомогою ГудНайтКлаб я і хотів відкрити майданчик, за допомогою якого можна було б представити стендап для широкого глядача, а не тільки для відвідувачів нічних клубів і підвалів, де все це, як правило, відбувається. І разом з цим підняти планку для молодих стендаперів, для тих, хто збирається зайнятися цим, - показати рівень.

- Отже український стендап виходить з підпілля? 😀

- Так! Справа в тому, що на початковому етапі будь-якої творчості дуже часто відбувається наслідування когось. А вирости з наслідувача в самостійного артиста-стендапера - доволі складний шлях. І пройти його без сторонньої допомоги й створених для цього умов вкрай складно.

Чимало талановитих хлопців закриваються десь у своєму регіоні. І, не маючи нормальної конкуренції, стають більш-менш відомими, але на локальному рівні. А ми показуємо їм гідних конкурентів, даємо можливість спілкуватися одне з одним. В умовах конкуренції починається еволюція жанру, а з ним - і творче зростання артистів. І це стосується не тільки стендапа.

Гумористичні батли є і в нас

- Як відбирали хлопців і дівчат для ГудНайтКлабу?

- Я зібрав редакторську групу зі стендаперів, які, на мій погляд, вже підняли голову і починають набувати поставу. 😊 Разом ми оформили чотири теми та дали клич серед своїх - сарафанне радіо тут працює безвідмовно.

Спочатку був попередній відбір на рівні сценаріїв. На кожну тему відібрали приблизно по 60 сценаріїв, з яких далі пройшли по 20.

Потім - батли. За їхніми результатами в кожен ефір ГудНайтКлаб потрапили по 5 людей.

- І що їм за це?

- Для кожного стендапера це непоганий стимул - опинитися на телевізійному майданчику, в хорошій атмосфері, хорошому оточенні, на хорошому каналі, в хороший час і показати, на що ти здатний.

- Це єдиний стимул чи гонорари теж були?

- Гонорари є. Але я не вдаватимуся в подробиці, тому що не сильний у цифрах. Але це не нечувані суми, зрозуміло.

Це взагалі недорога програма - далеко не шоу рівня "Танців з зірками" за витратами. Найвитратніше тут - це мізки, єдине джерело витрат. 😊 І цей експеримент показав, що потенціал є і є охочі працювати в цьому жанрі.

- Кого з молодих українських стендаперів ви самі дивитеся/слухаєте? Хто вам особисто подобається і чому?

- Я вважаю, що Микита Шевчук, Бекір Мамедов - люди, які вже розуміють, що вони роблять. Зі своєю думкою, зі своєю позицією.

Є цікаві хлопці, які прокльовуються в якихось напрямках, але в цілому поки що не оформилися. Це питання конкретно того, в якій атмосфері вони ростимуть і чи захочуть вони це робити.

Потенційно сильних багато - в чомусь один смішний, в чомусь інший. Цим і хороша така солянка - вони різні.

Наприклад, деякі хлопці можуть бути слабкіше літературно, але за рахунок акторських прийомчиків, голосу або поведінки вони привертають увагу та відрізняються від інших.

- Дівчата теж є? На сцену "Жіночого Кварталу" вони приходять з тієї ж тусовки?

- Так, звісно. У нас вже виступали Наташа Гаріпова, Настя Дерська і Лера Мандзюк. І показали себе гідно.

У Росії стендап почав розвиватися набагато раніше, ніж у нас

- Судячи з числа переглядів в Ютьюб, українські стендапери помітно поступаються російським. У нас цей жанр справді слабший (поки що) або є інші причини?

- Слабший з тієї простої причини, що там цей рух розпочався набагато раніше. Камеді Клаб його запустив і підняв на певний рівень. А Україна все-таки почала з наслідування. І, аналізуючи себе, знаходячи свої перші монологи, я бачу, що тоді, не розуміючи ще суті жанру, я в чомусь наслідував деяких коміків - західних, російських, не важливо.

У Москві все-таки не тільки Росія. Туди їдуть російськомовні талановиті хлопці з усюди. Плюс - це центр КВК, у якому беруть участь близько мільйона людей. А вже з цього мільйона можна знайти талановитих.

Та й у них на каналі ТНТ збудований своєрідний ліфт - кожен знає, куди йому піти, щоб себе проявити. Там давно вже створена "тренувальна база" для виховання стендаперів.

Це як фінський хокей - він хороший не тому, що там велика країна (вона маленька), а тому що там 200 ковзанок. Україна хоч і більше разів у 10, але ковзанок у нас лише 30. У стендапі поки що те ж саме. ☹

При цьому не можна сказати, що наші хлопці та дівчата менш талановиті, просто у них немає можливості пройти оцей етап підготовки і вирватися з аматорського наслідування, розкривши всі свої здібності.

Але і російськомовному стендапу в будь-якому разі ще далеко до англомовного. Адже жанр прийшов з Британії і Штатів, тому там він досяг зовсім іншого рівня.

- А хто для вас гуру із зарубіжних стендаперів?

- Я не можу сказати, що гуру, але назву прізвища тих, хто дав мені віру в те, що можна створити півторагодинне стендап-шоу і не втомити глядача.

Це Ділан Моран однозначно. Це Джим Джеффріс. І, напевно, Джордж Карлін. Мені не дуже подобається його манера розкриття тем. Але самі теми, які він брав, не давали можливість переключити. Ти можеш бути з ним не згоден у всьому, але ти не перемкнеш.

"Жванецький - людина, долю якої я щиро бажаю всім творчим людям"

- Є такі артисти в цьому жанрі, які вас дратують?

- Відповідно до закону Старджона, 90% будь-чого - повна нісенітниця. Це може бути застосовано до всього, в тому числі й стендапу.

При цьому у мене немає роздратування до нісенітниці. Мені не подобається - я вимикаю. Не розумію людей, які, коли щось не сподобалося, тут же починають писати якісь коментарі. Це те ж саме, якщо я прийду в магазин жіночого одягу та під кожною сукнею писатиму, що я таке не ношу.

Не цікаво - перемкни. Це ж не радянське телебачення, де подобається - не подобається, а дивитися більше нічого.

- Хотів запитати, що вас узагалі дратує в гуморі, але тепер запитаю по-іншому: що вас напружує в гуморі?

- Мене напружує, коли людина жартує про те, що їй самій не смішно. Це одразу відчувається. Краще я буду слухати банальні жарти 17-річного лігосмішника, якого пре на сцені, ніж дивитися на навченого досвідом коміка з вимерлими очима.

- А от дивишся на "навченого досвідом" Жванецького, якому вже 85, але погляд не гасне. І таке враження, що він на сцені з кожною хвилиною дедалі більше розгоряється. В чому секрет?

- Жванецький - це та людина, долю якої я щиро бажаю всім творчим людям. А секрет простий - він не перестає любити те, чим займається. Не ошукати себе за все своє життя - це великий подвиг.

- Для вас Жванецький - стендапер? Або все-таки письменник?

- Знаєте, в даному випадку не важливо, як це називається. Головне, що він не підмахує нікому, не йде на повідку у новомодних течій, а чесно каже про те, що його не залишає байдужим. І це мені подобається. Оце мені цікаво.

Про "фейсбуцтво"

- Шукав вас у соцмережах - знайшов дві сторінки. У Інстаграмі ви більше-менш активні. А от Фейсбук у вас - чисто промо-сторінка. Що для вас соцмережі? Яке місце та час в житті займають?

- Дуже невелике. Я декілька років тому спробував цим зайнятися, але мені швидко стало нецікаво. Фейсбук мене абсолютно не приваблює через агресивність, яка там культивується. Не бачу сенсу заходити туди, щоб черпати негатив, вислуховуючи коментарі людей. Мені не до вподоби фейсбуцтво - я так називаю це заняття.

Бліц: сміх-допит

- Коли востання ви сміялися до сліз і чи є бажання повторити?

- Бажання, звісно, є. У мене таке регулярно буває - це, мабуть, фізіологічна потреба. Не п'ять разів на день, звісно, але декілька разів на тиждень можу розсміятися вголос несподівано для оточення. Наприклад, дивлячись на дочку або гортаючи якісь меми в інтернеті.

- Навіщо взагалі люди сміються?

- Не знаю, навіщо це треба. Але це добре. 😊

- Коли ви востаннє раз стикалися з відсутністю почуття гумору у людини і до чого (до кого) це призвело?

- Я вважаю, що немає людей без почуття гумору. Воно у всіх розвинене на різних рівнях, діє часто в різних діапазонах. Іноді воно співпадає з моїм, іноді - ні.

- Як має сміятися представниця протилежної статі, щоб вам сподобатися? Чий сміх, регіт, іржання вам подобається?

- Я в принципі люблю жіночий сміх. 😊 Це, мабуть, те, заради чого я в інституті почав грати в КВК. Мені здається, розсмішити жінку - це привернути до себе увагу. Сміх - це сигнал до того, що людина готова до спілкування. І мені не важливо, як жінка сміється. Важливо – з чого.

- Ви згодні з виразом "сміх і секс - не сумісні"?

- Якщо одночасно, то, звісно, це дуже дивно. 😊

- Чи можна спокусити почуттям гумору?

- Звісно. І це одне з найдієвіших знарядь. До того ж воно чесніше, ніж гроші. 😊

Детальніше про тур і нові концерти Жидкова

Валерій вже виступив у трьох містах: Дніпро, Кривий Ріг і Кропивницький. На черзі - ще шість: 3 грудня - Ужгород, 5 грудня - Одеса, 6 грудня - Луцьк, 7 грудня - Рівне, 8 грудня - Житомир, 11 грудня - Київ.

Сам Валерій так говорить про нові концерти:

- У програмі #ГудНайтШоу будуть три основні теми, яких я торкнуся:

  1. 1Телебачення: як воно влаштоване і як до нього варто ставитися глядачеві.
  2. 2Кохання: як не крути, найголовнішим для людини залишається його особисте життя.
  3. 3Наші діти і пошуки відповідей на питання на кшталт: "Що ми самі можемо зробити, щоб вони виросли краще нас?".

Програма в цілому розрахована на півтори години. Але, як жартує сам Валерій, іноді хронометраж може і затягнутися: "Це якщо рахувати разом з оплесками". 😉

А ось глядачі одеського і київського концертів стануть першими, хто побачить і почує четверту сольну програму Жидкова - "Коли я стану диктатором".

Квитки на концерти Валерія Жидкова - 👉тут

Фото надані студією "Квартал 95"

Олексій Сисоєв
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту