Видавці скандального коміксу про жіночу сексуальність: "Якщо цькують, значить, це щось хороше"

Фото для колажу: gaelx/flickr, Sandy Millar/unsplash, Йод.media
В Україні вийшла дуже відверта шведська книжка "Заборонений плід", яка розвінчує стереотипи щодо жіночого тіла та сексуальності.
Лілія Омельяненко та Ілля Стронґовський презентують свою першу видану книгу "Бути мною" у Харкові, 2016 р.

Видавництво "Видавництво" першим в Україні заговорило на табуйовані для нашого суспільства теми. Саме завдяки їхній роботі, у нас з'явилася дитяча книжка "Майя та її мами" про 17 типів українських родин, серед яких є і дівчинка з двома мамами.

В інтерв’ю "Йоду" засновники "Видавництва" Лілія Омельяненко та Ілля Стронґовський розповіли, чому вирішили видати комікс про історію ставлення Заходу до жіночих статевих органів.

"Чоловіка намалювали з усіма органами, а жінці навіть рисочки не додали"

- Ліліє, Ілле, чому вважаєте, що українцям зараз потрібен такий відвертий комікс?  

Лілія: Найчастіше наше видавництво звертається до табуйованих у суспільстві тем, тож вибір цієї книжки був для нас очевидним. Якщо її прочитати, одразу стає зрозумілим, чому в сучасному суспільстві таке сором’язливе ставлення до жіночих органів.

- І чому?

Лілія: Усе це робилося, щоб жінка була прив’язана до чоловіка та не мала ніяких бажань, крім його обслуговування. Наприклад, у першій частині авторка розповідає про чоловіків, які занадто цікавилися жіночими статевими органами: їм дуже не подобалося, що жінки можуть і мають отримувати задоволення.

Пам’ятаєте відомого американського бізнесмена Джона Гарві Келлоґа, який винайшов кукурудзяні пластівці? Його бренд досі дуже активний на ринку. Але мало хто знає: цей мільйонер активно витрачав свої статки на пошук засобів протидії жіночій мастурбації та навіть радив припалювати клітор карболовою кислотою. Він хотів заборонити жінкам торкатися своїх статевих органів і писав книжки на цю тему. Зокрема, стверджував, що жінки хворіють на рак, бо багато хто стимулюють клітор.  

- В Україні на стінах та огорожах малюють переважно чоловічі статеві органи. Це теж якось з цим пов'язано?

Лілія: Разом з появою Інквізиції з’явився страх зображати вульву. Хоча у V сторіччі до н.е. все було вільніше – біля храмів стояли скульптури жінок, які демонстрували свої вульви. Вони вважалися оберегом. Звісно, були й фалічні символи. З часом тільки вони й лишилися, а зображення вульв заборонили. Жінкам постановили народжувати дітей, задовольняти чоловіка і не мати сексуальних інтересів.

Про "страх перед вульвою" говорить і відносно нещодавній випадок: у 1970-ті роки НАСА надіслало кілька дисків з інформацією про людство у космос. Серед іншого були зображення людей: якщо статеві органи чоловіка намалювали детально, то у жінки між ногами не було навіть рисочки. Тобто навіть перед гіпотетичними прибульцями нам було соромно за те, які в жінок статеві органи.

Ну й, нарешті, чому в чоловіків великий пеніс - це круто, а у жінок все має бути маленьке, а велике треба відрізати? Операції зі зменшення статевих губ чи піхви позбавлені жодної логіки, між тим, дуже популярні. Причина цього в насаджуваних суспільству комплексах.

Пластинка з анодованого алюмінію на борту "Піонера-10", фото: wikipedia.org
Фото: www.facebook.com/vydavnytstvo

- Ваше видавництво, зокрема, спеціалізується на феміністичній літературі. Тобто між книжкою про вульву та фемінізмом є прямий зв’язок?

Ілля: Безумовно. Чимаманда Нґозі Адічі (письменниця, авторка відомих есеїв про фемінізм, які теж вийшли у Видавництві. – Авт.) прямо про це пише. Корінь соціальної несправедливості й у цьому теж. Будь-який підручник біології стверджує: у жінки між ногами – порожнє місце, а у чоловіка є щось. Виходить, чоловічі геніталії мають більше прав, ніж жіночі? Це буденне зло.

Лілія: І людей так виховують роками, стереотипи переходять з покоління в покоління. Чи багато у нас літератури про те, як жінка отримує задоволення? Купа семінарів вчать, як бути привабливою для чоловіка. А чи багато курсів, де розповідають, як чоловікам догодити жінці? Жінок постійно нав'язують другорядну роль. У нашому видавництві ми багато говоримо про права жінок, ЛГБТ, про рівність, тому ця книжка йде в ногу з тим, що ми робимо.

- Для української версії коміксу ви обрали іншу обкладинку, ніж в оригінальній версії книжки. Коли цей малюнок з'явився у метро Стокгольма, навіть толерантні шведи обурилися. Чому ви вирішили, що українці відреагують інакше?

Ілля: Для мене ця ілюстрація – одна з найвдаліших метафор книжки. Персонажка на обкладинці виконує вправу з фігурного катання, яка називається “спіраль Шарлотти”. Це демонструє, що вона вийшла на помітний рівень можливостей людського тіла. І в неї менструація… Це створює контраст. І там, і там фізіологія, але одна нам естетична, а іншу ми б воліли не згадувати. Якщо ми такі толерантні, давайте сприймати світ повноцінним. Давайте перестанемо соромитися того, що місячне червоного кольору, тому що це кров.

Одним з найбільш шокуючим моментів мого статевого дозрівання був один випадок. У моєї дівчини була менструація. І я випадково побачив, що використана прокладка – червона. Але ж я бачив рекламу: і там вона була синя! Я доти і не замислювався, що менструація може бути не синьою. Для мене це було глибоке та сильне враження. Зараз я хочу проговорювати такі моменти, щоб діти не виростали з вірою в те, як це показують по телевізору.

Якщо чесно, мені самому цікаво, чи візьмуть мережеві книгарні цю книжку. Коли був скандал з "Майєю", нам казали прямо: ми не будемо її продавати, бо це розпуста. З іншого боку, зараз для нашого суспільства це один зі способів рухатися вперед: "Якщо цькують – значить щось хороше, треба розібратися". Це постсовкова модель. Але так не має бути. Давайте рухатися вперед без того, щоб нас періодично тицяли паличкою, перевіряючи, чи ми ще живі.

"Якщо проведете презентацію, ми гранату кинемо"

- До речі, після виходу книжки про Майю вам навіть погрожували...

Лілія: Так, це був стресовий період. Особливо для нашої авторки Лариси Денисенко. Нам казали: "Якщо проведете презентацію, ми гранату кинемо або обіллємо кислотою".  Але тепер ця книжка – класика української дитячої літератури. Таким чином ми унормували родини, в яких є дві мами або два тата. Якщо вийде ще одна книжка на цю тему, негативу буде набагато менше.

Презентація книги "Майя та її мами" у Львові

Ілля: Якщо ми хочемо, щоб наше суспільство рухалося в кращий бік, нам потрібне прийняття. Що зробила Лариса Денисенко? Вона показала тотожність. Нам потрібні книжки, які б говорили про те, що поняття традиційної родини не існує фізично.  Модель "мама, тато, я" в абсолютній меншості у порівнянні з іншими типами сімей. Найпоширеніша модель родини в Україні – одностатева. У форматі "мама та бабуся". Невже вони від того чимось гірші? Ми не маємо заганяти всіх в ґетто.

Фото: vydavnytstvo.com

- А як відреагували на цю книжку представники ЛГБТ?

Лілія: Дуже багато писали про книгу та дякували нам. Що таке норма? Вона в кожного своя. У нас завжди було багато різних родин. В інших країнах книжок на подібну тематику не одна і не дві.

Ілля: Думаю, в Україні не було розуміння, що у нас теж є ЛГБТ-родини. Але вони є і з'явилися не зараз. Якщо придивитися, може, такі є навіть у вашому оточенні. Найкраща подруга моєї дружини виросла в лесбійській родині, яка була створена ще у 80-ті роки. Я гадки не маю, на що це було схоже: усвідомити себе та боротися за те, щоб бути такою в ті часи. Зараз ця дівчина заміжня, у неї є дитина.

- Ви казали, що у "Майї" буде продовження?

Лілія: Так, ми й досі його плануємо. Лариса Денисенко зараз пише його.  

- Нещодавно у вас вийшов ще один скандальний комікс "Розквашене яблуко". Він порушує тему домашнього насилля. Його авторів Єжи Шилака та Йоанну Карпович теж цькували на батьківщині, у Польщі.

Лілія: Головні герої коміксу – подружжя, в якому обоє дуже набожні. Вони вірують, але тлумачать Біблію по-своєму. Для неї бути гарною дружиною - догоджати і коритися. Для нього – мати владу і користуватися цією владою. Але це не заважає чоловіку системно бити свою дружину. Навіть під час вагітності.

Ілюстраторка коміксу дуже здивувалась, що на українській презентації був священник. Це Володимир Вільде, дуже мудра людина, яка розуміє всі сучасні виклики суспільства. Йоанна сказала, що не уявляє представника церкви, який би виступив на підтримку такої книжки на її батьківщині. У Польщі суспільство ще консервативніше та релігійніше, ніж в Україні.

Фото: www.facebook.com/vydavnytstvo

Що більше ми будемо про це говорити, то більше жінок будуть розуміти, що такі стосунки не є правильними. Головне - в цьому коміксі показані критерії, за якими жінка має розуміти, що то насильство.

Досі розповсюджений міф – б’є, значить любить. Ні! Б’є – це небезпека та загроза життю, і ніяка не любов.

Ми дуже сподіваємося на ратифікацію в Україні Стамбульської конвенції, в якій ідеться і про запобігання домашньому насильству. Щоб "б’є" означало "буде покараний".

"Дитячу книжку про філософію батьки не зрозуміли"

Лілія Омельяненко зі шведськими авторками Євою Суссо та Анною Хьоґлунд

- Нині у соціальних мережах модно розповідати про свої провали. У вас були книжки, які аудиторія зовсім не зрозуміла?

Лілія: Це дитяча книжка про філософію "Усі запитують чому?". Я її дуже люблю, але продається вона найгірше. У будь-якої 5-7-річної дитини виникають думки: "Чому я народився?", "Чому ми сваримося?", "А чому людина вмирає?"... Це екзистенційні питання, тому часто батьки не можуть на них відповісти.

У цій книжці є цитати філософів, які дозволяють трошки замислитися та подумати. Усі вони зображені у вигляді тварин, але з людськими обличчями. Коли ці малюнки бачать діти, вони сміються та обговорюють їх. Але для українських батьків книжка виявилася занадто сумною та сірою, а ілюстрації незрозумілими. Окрім того, сама тематика філософії – це у нас біла пляма.

- Тобто до цієї книжки були не готові самі батьки, а не діти?

Лілія: Так! Але ж купують книжки для дітей саме вони. Ми вперше зіштовхнулися з таким нерозумінням.

Цікаво, що в Швеції (звідти авторка, Єва Суссе, та ілюстраторка, Анна Хьоглунд, книжки) її визнали найкращою дитячою нон-фікшн книжкою минулого року. Там продалося 35 000 примірників. Я не буду говорити, скільки продалося в нас… Навіть дитяча книжка про смерть "Серце, плач!" продається краще.

- Її батьки купують?

Лілія: Так. Але спочатку нерозуміння теж було.

Фото: www.facebook.com/vydavnytstvo

Ілля: Коли ми запросили її автора Ґленна Рінґтведа на книжковий фестиваль BookSpace до Дніпра, його почали питати: "Що у вас в житті сталося, що взялися за таку скандальну тему?" А він відповів: "Про що ви взагалі? Мої бабусі та дідусі росли на літературі, яка порушувала ці теми".

Усі були шоковані: перед нами сидить людина, чия країна на три покоління випереджає наш літературний досвід. Але, на щастя, тепер це не єдина дитяча книжка про смерть на українському ринку.

Видавці з Ґленном Рінґтведом під час його туру у Дніпрі, 2018 р.

- Тобто ви задали тренд на такі книжки в нашій країні?

Ілля: Мені б було образливо, якби ми не задавали цих трендів. Думав би, що щось не так роблю (сміється). Ми весь час моніторимо ринок у пошуках таких книжок. І це велика радість, коли хтось купує права на них раніше за нас.

Наприклад, видавництво Чорні вівці видали дуже круту книжку "Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову". Тепер до них приходять покупці та обурюються: "Як ви можете видавати дитячі книжки про гівно?". Це сучасні діти дивляться Пеппу та грають у якісь інтелектуальні ігри, а я у два роки брав палку і тицяв нею у гівно. Моє покоління досліджувало світ ще й таким чином теж – це природно. Тож у нас теж буде книжка про какашки.

Зараз видавництво Маміно випустило французьку серію книжок про філософію для дітей. І вони якось продаються. Я за них тішуся. Вони змогли знайти підхід до батьків. Я вважаю, що говорити про складне треба не тільки з позиції християнської етики. Хочу, щоб у нас було менше шаблонів, що допустимо, а що ні.  

"Нам потрібні комікси про колективізацію та Голодомор"

- Кожна ваша книжка має свою "фішку" в оформленні, але це дуже впливає на її вартість. Чи воно того варте?

Ілля: Зараз в Україні той естетичний та інтелектуальний рівень дитячої літератури, на який можна орієнтуватися. Раніше були тільки ілюстрації до "Снігової королеви" (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА), які добре продаються через скажено красиві картинки. Але ці картинки нічого не розповідали про нас. І тут з'являється дизайнерська студія Аґрафка, яка збирає жмутки світових нагород за дитячі книжки. Усі дізнаються, що нам, українцям, є, що сказати.

Коли "ДахаБраха" у 16-й раз починає колесити Штатами, бо там є запит, а в Україні час від часу скасовують їхні концерти, бо не продана половина квитків, – це реальна проблема. Нам досі треба докладати зусиль, щоб наша людина вважала: якщо це українське, то воно гідне.

- Про які дитячі книжки ви зараз мрієте?

Ілля: Для маленького українського християнина у нас є повний пакет. Він ще тільки народився, а йому вже тикають цих вигаданих персонажів. А що робити, якщо маленький українець не християнин? Якщо це мусульманська або юдейська родина? Також у нас майже не видають атеїстичні, агностичні книжки. Я мрію про дитячу книжку, яка би розповідала про всі релігійні концепції без релігійного флеру.

Ще мені б хотілося побачити комікси про колективізацію, про Голодомор. Уявляєте дитячу книжку про Голодомор?

- Важко.

Ілля: А вона потрібна!  Нам інколи кажуть: діти отримають травму від ваших книжок, а у мене в школі була травма від книжки "Жовтий князь"! Але це не означає, що ця тема не має порушуватися зовсім. Просто вона має бути викладена у такий спосіб, який не буде так агресивно травмувати. Думаю, це і є виклик для нашого суспільства.

Ілля Стронговський з книжкою "Це зробила вона"

- Ви видаєте досить недешеві книжки на не дуже популярні теми? Чи вдається бути прибутковими або ж ваше Видавництво – це соціальний проект?

Лілія: Тяжко бути прибутковими, коли займаєш таку специфічну нішу. До того ж, ціна наших книжок вище середньої. Ми завжди шукаємо партнерства або ґрантів. Інакше б ми не могли існувати в цьому форматі.

Ті книжки, які ми робимо, на Заході часто проходять по програмах бібліотечних закупівель. Якщо люди фінансово чи засадничо не готові до якісної літератури, держава має надавати до неї доступ. На щастя, Україна рухається в цей бік. Частина наших книжок є в бібліотеках – наприклад, двотомник про видатних українок "Це зробила вона".

Але ми все одно продовжуватимемо робити своє, навіть без перспектив казкового прибутку. 

Адже наша місія - плекання розвиненішого, справедливішого суспільства - нам важливіша.
Комікс "Заборонений плід"
Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ghanna Mamonova
18 квіт 2019 р., 14:15
Алексей Сысоев
Книжка про "Майю" - супер! Надеюсь, что и эта не разочарует. Будем считать, что это очередной тест на толерантность для нашего общества)
18 квіт 2019 р., 14:12
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту