Я не вірю у власний успіх. Що таке синдром самозванця

Разом з психотерапевткою Анною Крайлюк розбиралися у тому, чому люди інколи вважають себе самозванцями і приписують власний успіх не колосальній роботі, а простій удачі.
Та ні, ти що. Цей проєкт вийшов крутим, бо мені просто фартануло
- інколи можна почути таку фразу від доволі успішної людини.

Попри видимі досягнення, ця людина просто не може повірити, що хороших результатів вона досягла завдяки власним зусиллям, а не через "щастя, що неочікувано на неї звалилося".

Цікаво, що такий прояв не є доказом невпевненості людини. Скоріше, навпаки. Анна Крайлюк розповіла, чому так відбувається, а також, як критика та знецінення батьків чи вчителів можуть спровокувати цей синдром. 

Що таке синдром самозванця

Це психологічне явище, за якого людині здається, що її успіхи – це звичайний збіг обставин. Людина вважає себе самозванцем, який нічого не вартий, а успіх звалився на неї з неба.

Парадоксально, але синдром самозванця притаманний дуже успішним і талановитим людям. Однак внаслідок того, що у них розвинений перфекціонізм, їм властиво свої результати вважати чимось недостатньо хорошим. Це спричинює відчуття фрустрації та незадоволення.

"Ей, це все фігня, я не достатньо постарався, цей успіх не результат талантів, здібностей, роботи, а, скоріше, удачі", - так найчастіше думають самозванці. 

Як проявляється

У людей з цим синдромом є конфлікт самооцінки. З одного боку, люди знецінюють результати, успіхи, себе. Але з іншого боку, присутня впевненість та робота заради досягнення результату. Таким чином самозванці суміщають у собі дві протилежні якості та, попри це, часто виявляються успішними.

Причинами появи синдрому самозванця, як і конфлікту самооцінки, є критика та знецінення у дитинстві. Але ця критика не є тотальною. 

Хтось із важливих близьких вірив та поважав людину й так давав підкріплення нормальній самооцінці. Це є основою стимулів щось робити та досягати успіху. Але завжди був чи є хтось значущий, хто знецінював та критикував. 

Наприклад, вдома учня поважали та вірили у його сили, а перша вчителька казала, що у нього нічого не виходить. Часто трапляється і навпаки. 

На раціональному рівні люди розуміють, що успіх є результатом їхньої діяльності. Але на емоційному рівні включається внутрішній демон, який каже: "Ні, тут щось не чисто. Мабуть, мені просто пощастило". Підключається затятий критикан, який є відбиттям негативного досвіду в минулому. 

Хоча синдром самозванця – це більше про внутрішню критику, можуть бути випадки, коли він провокується ззовні. Вибір людини, як реагувати на чиюсь критику: приймати її як єдину беззаперечну оцінку, чи повернути собі власну цінність та нагадувати про зроблену роботу. 

☝ Важливо вмикати фільтр на критику, адже її у суспільстві багато. Але не може бути непотрібним процес, у який людина вклала сили та енергію. У тому, що людина працювала над чимось, навіть якщо безрезультатно, вже є велика цінність для досвіду. 

Як позбутися синдрому

Найголовніше – це навчитися відстежувати, коли він проявляється. Якщо ловити моменти та казати собі, що "ось, зараз увімкнувся мій внутрішній знецінювач та критикан, він рознесе мою роботу", - то можна не дати собі заглибитися у власне осудження. Можна казати самим собі: "Стоп. Насправді я розумію, що я працював, зробив стільки-то справ, ішачив стільки-то днів. Навіть мої невдачі – це результат колосальної праці".

Так можна нагадати чи повернути собі цінність власних зусиль, щоб отримувати від таланту та намагань задоволення. 😊

Віка Степаненко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту