Вони пережили коронавірус: три реальні історії людей, які одужали

Одного з них обзивали мутантом, іншому відмовили у тестуванні на хворобу, а третя стала національною героїнею.

Коронавірус – складна та небезпечна хвороба,  перший випадок якої днями було зареєстровано і в Україні. Проте, на щастя, переважна більшість людей одужує без суттєвих ускладнень та навіть лікування. Тож важливо не панікувати, а бути готовим до будь-якого розвитку подій. Це яскраво доводять три історії людей, які перехворіли на COVID-19.

Перша історія демонструє, як важливо вчасно звернутися по допомогу, і що людський осуд – це зло. Друга історія доводить, що правду ніколи не сховаєш, і влада будь-якої країни має це розуміти. Третя історія – майже добра казка про те, що людині не страшно нічого, якщо вона має щиру моральну підтримку. Нижче – про все детальніше.

Історія 1

"Казали, що я мутант, якого завезли умисно"

Сяо Яо, 27 років, китайський робітник

Історія Сяо Яо – мало не єдиний випадок у Китаї, коли хворий на коронавірус відкрито назвав своє ім'я та навіть показав обличчя. 27-річний хлопець точно не знає, де та як саме підхопив заразу. Але здогадується, що це сталося дорогою додому, у місто Цзинчжоу. Це у тій самій провінції Хубей, що є світовим епіцентром поширення COVID-19. 

Сам Сяо Яо працює у зовсім іншій провінції – Сичуань, у місті Ченду. Однак на Китайський Новий рік (25 січня) вирушив на малу батьківщину, щоб зустріти свято у компанії друга та його сім'ї. Все ніби було добре, аж раптом, святкової ночі, йому стало зле:

"Я зненацька відчув сильний жар у тілі та запанікував", - розповів хлопець AFP.

Сяо дуже перелякався, бо до того часу вже наслухався та начитався жахіть про вірус, який підкосив сусіднє місто – Ухань. 

"Я сказав собі, що не маю їхати до лікарні – бо там точно підхоплю заразу, якщо ще не хворий".

Його стан погіршувався буквально на очах. Розуміючи, що він наражає на небезпеку маленьку дитину друга та його літніх батьків, Сяо пішов з цього дому. Хотів було поїхати з міста (до сусіднього села, де розташований будинок його батьків), але на той час це вже було неможливо – місцева влада позакривала населені пункти у Хубеї на карантин. Тож Сяо не придумав нічого кращого, як заселитися у найближчий готель. 

Сяо Яо, фото: www.straitstimes.com

Там самостійно приймав жарознижувальні препарати. Майже тиждень провів абсолютно сам, щоб не наражати на небезпеку кого-небудь. Харчувався лише локшиною швидкого приготування. Це єдине, що вдалося роздобути, бо всі магазини поруч позакривалися.

Лихоманка не відступала. Сяо почав марити – у видіннях йому ввижалося, як до готельного номеру залітають кажани, які заражають його коронавірусом. Він хотів набрати телефон місцевої гарячої лінії, створеної для протидії хворобі, однак сил на це вже банально не було. І духу. Він все ще продовжував сподіватися, що у нього не COVID-19.

Не відомо, чи отримав би Сяо нарешті кваліфіковану медичну допомогу, якби не рішення місцевої влади позакривати готелі та не приймати жодних постояльців. Тож його примусово виселили звідти, і він пішов нарешті до польового госпіталю – його облаштували прямо у цехах місцевого заводу. На той час до високої температури у Сяо додався сильний кашель. 

У хлопця взяли необхідні аналізи на виявлення коронавірусу та госпіталізували до остаточного визначення діагнозу. Доки чекали результати – ставили крапельниці. Поєднували міжнародні противірусні препарати з ліками з традиційної китайської медицини. 4 лютого діагноз підтвердився - COVID-19.

Умови у шпиталі були, м'яко кажучи, не дуже. В імпровізовану палату до нього підселили сусідку з COVID-19, бо лікарня переповнювалася, місць бракувало.

Я не купався більше 20 днів. У мене не було навіть рушників. А їжа мала запах дезінфекційного засобу, який викликав нудоту. Але я думав про своїх друзів з Уханя, які навіть лікарняне ліжко не могли отримати, і розумів, що не маю права скаржитися,
- розповідає Сяо.

З лікарні Сяо виписали 19 лютого, жодних симптомів хвороби він більше не мав, як і будь-яких ускладнень. 

Хлопець каже, що найбільше у цій історії його шокувала не сама хвороба, бо пережити її можна, а реакція суспільства на його біду. Він став об'єктом злих чуток та глузувань у містечку свого друга:

Я був під величезним психологічним тиском з моменту, коли підтвердили мій діагноз. Мені також було шкода мого друга. Бо казали, що я мутант, якого друг привіз зумисне, щоб заразити усе місто. Пліткували, що мої батьки працювали на ринку тварин в Ухані. Та що я вже помер і мене піддали кремації. Було багато різних версій,
- розповідає Сяо.

Та він не тримає ні на кого зла і хоче допомогти іншим - прагне добровільно здати плазму крові для розробки експериментальних ліків з використанням клітин людей, які успішно одужали від коронавірусу.

Історія 2

"Лікарі сказали, щоб я йшов додому та закрив себе на карантин"

Тайгер Йе, 21 рік, китайський студент

Цей хлопець не хоче ні називати свого справжнього імені, ні показувати обличчя, бо досі боїться суспільного осуду. У його випадку заразитися було не складно – він студент з 11-мільйонного міста Ухань. Скоріше за все, підхопив заразу на курсах японської мови – школа розташована зовсім поруч із сумнозвісним ринком тварин. Його історію розповідають CNN і Time.

Симптоми наростали поступово. 17 січня Тайгер повернуся з курсів дещо заслаблим, тож прийняв звичайні протизастудні препарати. Але не допомогло. Ставало лише гірше. Аж поки 21 січня йому стало так зле, що він не зміг закінчити вечерю.

Він викликав таксі та поїхав до найбільшої лікарні міста. Але там вже зібрався натовп народу із симптомами вірусу, тож огляду лікаря довелося б чекати годинами:

Це був справжній безлад. Людей було не злічити. А лікарі були у такому захисному одязі, якого я раніше в очі не бачив. Я злякався,
- говорить Тайгер.

Тайгер пішов звідти до невеличкої клініки поруч – там його швидко оглянули, але не провели жодних тестів. Лікар просто виписав жарознижувальне та порадив "їхати додому і там закрити себе на карантин".

Симптоматичне лікування знову не допомогло. Стан погіршувався. У Тайгера почався сильний кашель, а наступні дні до нього додалися лихоманка, болі у шлунку, блювота та діарея. Температура тіла трималася вище 39 градусів.

Лише з такими симптомами його нарешті прийняли у крупному госпіталі. Зробили комп'ютерну томографію, яка, за особливою картиною легень, з великою ймовірністю, свідчила про наявність коронавірусу. Тайгеру підтвердили діагноз навіть без тесту на COVID-19 – тести були у дефіциті, тож їх берегли для пацієнтів, які були в критичному стані. 

Хлопцю видали комбінований противірусний препарат, що зазвичай використовують для лікування ВІЛ, та відпустили додому, наказавши зачинитись у квартирі й нікуди не виходити. Поступово його стан нормалізувався. 9 лютого його визнали повністю здоровим. За увесь цей час він так і не був офіційно госпіталізований.

У всесвітньому поширенні коронавірусу юнак, як і багато китайців, звинувачує владу на усіх рівнях. Місцеві чиновники у провінції Хубей тривалий час намагалися ігнорувати проблему, аж поки за ситуацію не взявся уряд у Пекіні.

Ми б не докотилися до такого, якби влада не приховувала інформацію,
- каже Йе.
Історія 3

"Погрожувала лікарям судом, якщо мене не випустять з ізоляції"

Джаймуай Са Унг, 72 роки, пенсіонерка з Таїланду

Зовсім іншим є сприйняття хвороби та реакція на неї у Таїланді. Там 73-річна жінка, що була першою хворою на коронавірус у країні та одужала, стала національною героїнею. Її вітають через телебачення та переповідають одне одному її історію, щоби посилити моральний дух населення.

Пані Са Унг, про яку розказує Sky, наприкінці грудня літала до китайського міста Ухань, а коли повернулася – відчула себе зле. Із симптомами лихоманки її одразу забрали до госпіталю. Сім'я дуже хвилювалася за Джаймуай, оскільки вона має хронічні проблеми із серцем, тож перебувала у зоні ризику. Як відомо, коронавірус ставіть під загрозу життя саме літніх людей.

У лікарні жінку одразу ізолювали від інших пацієнтів і терміново провели обстеження – комп'ютерну томографію легень, а також спеціальний тест на коронавірус. У найкоротший термін діагноз COVID-19 підтвердився.

Я знітилася через те, що мені доводиться бути в кімнаті ізоляції. Там було тришарове скло, за яким я перебувала. Спочатку я злякалася, що заходи такі суворі. Почувалася трохи сумно, трохи шоковано та стомлено, а ще зовсім не могла їсти,
- розповідає про свій досвід  пані Са Унг.
Джаймуай Са Унг, фото: news.sky.com

Хвороба дала ускладнення на легені – у пацієнтки діагностували пневмонію. Вона дихала через кисневу маску, а лікарі робили все можливе, щоби підтримати серце літньої жінки.

А ще Джаймуай підтримували родичі, друзі та знайомі. Сім'я передала їй телефон:

"Дуже добре, коли у такій ситуації ви можете побачити знайомі обличчя. І багато людей телефонували мені по відеозв'язку. Тож я почала краще почуватися".

Поступово стан Са Унг поліпшився настільки, що вона навіть почала сперечатися з медперсоналом та просила випустити її з ізоляції:

"Я питала: навіщо ви так довго мене тут тримаєте? Якщо ви не відпустите мене якнайшвидше, я судитимуся.

Та на лікарів це не діяло – Джаймуай вийшла з лікарні лише через 10 днів, після двох негативних проб на коронавірус.

Зараз жінка здорова і каже, що досвід лікування від вірусу допоміг їй інакше подивитися на своє життя:

Зараз я відчуваю себе щасливою та піднесеною.
Юлія Мамойленко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту