Як це влаштовано у хлопчиків: в Україні виходить відверта дитяча книга про статевий розвиток

Книжки про чоловічу анатомію на нашому ринку вже були, але вперше про хлопчачі питання розповідають настільки докладно, весело, відверто та від імені дитини.

Книжку "Я і він. Про хлопчаче без секретів" випустило видавництво  "Моя книжкова полиця". За словами його власниці та авторки ідеї Наталі Моспан, - це художній нон-фікшн: кожен хлопчик впізнає себе в образі головного героя Макса і проживе з ним усі важливі та інтимні моменти свого дослідження.

Над "максом" працювала велика команда професіоналів. Його історію написала відома дитяча письменниця та мама трьох дітей - двох хлопчиків і дівчинки Юлія Смаль, ілюстратором виступила  Анна Олійник, а консультувала їх група експертів, включно з дитячим сексологом та психологом. 

"Хлопчики соромляться сказати, що у них болить в паху"

- Наталю, знаю, що ви дуже ретельно підбираєте книжки, які видаєте. Певно, і цю обрали не випадково? 

- Не випадково. Я - мама двох дівчаток. А не так давно у мене з'явився ще й хлопчик. Таким чином я вирішила задовольнити свою власну допитливість та зрозуміти, що з ним далі робити. Адже для мене це було щось абсолютно нове. І плюс історії знайомих: "О боже, чого він його постійно теліпає?! Забороняти чи ні?" Жінкам у книжках присвячено досить багато уваги. У звичайних енциклопедіях є розділи, де порушуються питання статевого дозрівання, анатомічні особливості чоловіків. Але ніхто не приділяв уваги відчуттям хлопчика та тому, як він пізнає своє тіло.

- Який формат вашої книги? 

- Це така всеохопна книга, де розповідь йдеться від першої особи, хлопчика Макса. Він каже: "Привіт, це я. І в мене є він". А мама йому: "Ану витягни руки зі штанів!" І ми дізнаємося про життя Макса зі своїми "причандалами". 

Наш герой досліджує себе, вчиться розуміти, чим відрізняється від дівчаток або знаходить якісь спільні речі - той самий пуп. Потім його починають цікавити абсолютно прості речі, чому "він" у нього такий маленький, чому у брата більший. А який у тата? Це те, що кожна дитина проживає. Наприклад, у школі діти починають підглядати одне за одним, змагаються, чи зможуть вони поцілити в пісуар з певної відстані. 

Макс - це звичайний живий хлопчик. Ми спеціально зробили ілюстрації такими, щоби дитина могла себе з ним ототожнити. Наприклад, хлопчик впав з велосипеда, забився. З розповідей знайомих я зрозуміла, що вони не завжди можуть сказати, що болить саме у паховій зоні: "А, животик". Соромляться. Я не хочу, щоб ця тема була табуйована.  

- Але ж не тільки діти, багато батьків соромляться порушувати інтимні теми. Чому про це важливо говорити? 

- Тема людського тіла - це природно та нормально. У кожного хлопчика виникає дуже багато питань. Наприклад, чому пеніси у нього та його друзів відрізняються за розміром та формою, у когось є крайня плоть, у когось - немає. Хтось стикається з певною хворобою. Наприклад, наш герой дізнається від лікаря, що таке фімоз. Також тато розповідає йому про певні правила безпеки: у кожної людини є своя інтимність. Якщо хтось, не дай боже, демонструє тобі свої статеві органи - одразу біжи, клич маму та тата. 

Ми зробили книгу, щоб розповісти про всі страхи та болячки, які супроводжують або не супроводжують дитину. У неї не повинно бути табуйованих питань та комплексів.  Хлопчик має знати своє тіло, розуміти, як воно буде змінюватися, та дотримуватись елементарних правил гігієни. 

- А підказки, як розповісти дитині про секс, будуть? 

- Так, ми наводимо анатомію дівчинки. Пояснюємо, чим вони відрізняються від хлопчиків. Вчимо дитину розуміти, що ця частина його тіла є статевим органом, який може призвести до певних наслідків - як то народження дітей. Тато розповідає нашому герою Максу, що це як їсти оливки: коли ти маленький - для тебе це "фу", коли ти дорослий - тобі це стає приємно. Вже працюють гормони, і цей процес починає тобі подобатися.  

"Нам важливо, щоб книжку прочитали і дівчатка"

- На який вік розрахована книжка? 

- Головному герою 6 років. Вона чудово сприймається у віці від 5-ти до 8-ми (можливо, навіть 9-ти років), бо дуже насичена різноманітною довідкою інформацією. Зараз ми на етапі завершальної верстки - буде близько 100 сторінок. Можна сказати, що ми винайшли новий стиль - художній нон-фікшн. У вигляді історій розповідаємо про важливі речі. 

На обкладинці зазначено, що це книжка про хлопчаче без секретів. Але це не означає, що вона тільки для хлопчиків. Нам важливо, щоб її прочитали і дівчатка. Мої доньки теж із захопленням її слухали. Вона дуже кумедна та дотепно написана.  

-  Розкажіть про команду, яка працювала над книжкою? Чи залучали експертів? 

- Наша авторка - Юлія Смаль - дуже активна мама трьох дітей: у неї два хлопчики та дівчинка. І якраз у неї є цей хлопчик, якого зараз активно турбує тема "причандалів". Коли я написала в Фейсбуці пост, що шукаю автора для книжки про пісюн - вона одразу сказала: "Оце якраз моя тема". Ми навіть давали художниці фото її сина, щоб вона могла вловити його психотип.   

- Художниця -  теж мама хлопчика?

- Мама дівчинки! Але ми всі разом досліджували цю тему: працювали наукові редактори, консультанти, психолог та сексолог. Ми зробили все, щоб вона справді була грамотною. Дуже хочеться зробити круту книжку, щоб цей проєкт побачив світ та пішов на експорт. 

- Тобто цей проєкт досить незвичайний навіть для світового ринку? 

- Дуже сподіваюся, що так. 

"Дітям треба підкладати літературу, що здатна полоскотати їхню уяву"

- Книжка призначена для самостійного читання або з батьками?

- І так, і так. Не соромтеся порушувати ці теми разом. Краще хай ваш син дізнається всю правду з нормального джерела, а не шукатиме її на якихось небезпечних ресурсах. Це сприятиме тільки поліпшенню довірливих стосунків між батьками і дитиною. 

- Є такий стереотип, що хлопчиків важче залучити до читання, бо вони більш непосидючі. Може тому такої книжки для них досі не було?

- Я не погоджуюся. Бо в моєму оточенні практично немає хлопчиків, які не захоплені читанням. Є багато сімей, де дітей карають тим, що забирають книжку, якщо вони не прибирають іграшки. Звісно, все залежить від дорослих. Діти дивляться на ті приклади, які демонструють батьки.  

- Можете дати поради батькам, яким не вдається зацікавити малюка літературою?

- Приводьте дітей на різноманітні книжкові заходи, показуйте їм абсолютно дивовижні книжки. Їм справді треба підкладати літературу на провокативні теми - таку, що здатна полоскотати дитячу уяву. Часто самі батьки не докладають достатньо зусиль. Скільки разів я чула: "Мій син не читає". А починаєш говорити з дитиною - все зовсім інакше.  

"Хочемо повезти сучасні книжки в українські села"

- У вас є проєкт "Біп-біп", спрямований на те, щоб влюбити в літературу дітей з маленьких сіл, куди нові та класні книжки потрапляють дуже важко. Можете про нього розповісти?

- Так. Зовсім скоро ми запускаємо формат книгарні на колесах. Наші автівки будуть курсувати від кожного обласного центру в радіусі 50-70 кілометрів. Плануємо приїжджати туди у базарні дні, дні села, у місця, де є велике скупчення людей. Там і будемо зустрічати наших потенційних читачів. Перша книгарня з'явиться у Київській області вже у вересні. 

Я була в шоці, але спробуйте знайти книгарню у місті Васильків! Місцеві мешканці навіть не мають можливості захотіти купити книгу. Або заходжу я в магазин у Крижополі та питаю: "Де у вас можна придбати дитячу літературу?" Вони дивляться на мене круглими очима: "Ніде". - "А що ж ви читаєте дітям?" - "Ну щось колись у нас лишалося, якісь казки, ну "Колобок". – "А що із сучасного цікавого, що розвиває дитячу уяву?" – "Нічого… Ви знаєте, зараз такі діти, вони не читають - тільки сидять у телефонах". – "А це вони самі собі купили телефони? Коли ви востаннє придбали книжку, щоб підтвердити своє судження?"

- Як плануєте переконувати людей, що їм потрібна книжка? 

- З  кожним можна говорити. Звісно, часто наражаєшся на тотальне заперечення, але це чудовий челендж - слухати та розуміти. Тут нам у поміч книжки Черчилля - як говорити про непопулярні речі так, щоб вони були сприйняті. 

Ми не привеземо книжки просто так, бо це не має будь-якого сенсу. Якщо людина отримує щось безкоштовно, вона цього не цінує. А коли вона пішла та свідомо витратила гроші на книгу, а не на ковбаску - це вже означає процес трансформації.

- Але ж гарна якісна книжка - це справді може бути недешево для пересічного мешканця села. 

- Розуміючи, що доходи різняться, ми, в партнерстві з видавцями, робимо нижчі ціни. І асортимент будемо підбирати у такий спосіб, щоб людина могла собі це дозволити. 

Ми зробили платформу для підтримки цього проєкту. 

Я на це не розраховувала, але моя команда сказала: "А чому ні?" Це не благодійність, а така собі допомога, щоб у вашому населеному пункті з'явився такий проект. Суми надходять різні - і 100, і 200, і 50, 300, і 10, і 15 гривень. І це так класно, що нас підтримують незалежно від статків.  

Ми хочемо зробити книгарню, де люди отримають небачений раніше сервіс, ставлення та віру в них самих. У нас завжди намагалися цю віру забрати. А без неї людина - просто якийсь ресурс. Ми хочемо привезти українцям книжки та розказати, чому гроші, витрачені на них, буде інвестицією, що дуже швидко окупається.  

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту