Режисер дубляжу "Одного разу... в Голлівуді" про те, які прийоми Тарантіно міг не помітити український глядач

У ексклюзивному інтерв'ю "Йоду" Анна Пащенко розповіла про приховані сенси фільму та нестандартні вимоги режисера, а також відкрила таємниці залаштунків роботи їхньої команди.

Поки глядачі сперечаються  про новий фільм Тарантіно та розбирають репліки на цитати - ми знайшли людину, яка, можливо, знає кожен зойк та кожен кадр "Одного разу… в Голлівуді" краще, ніж найприскіпливіший кінокритик. І у цьому випадку це, дійсно, має значення. 

Анна Пащенко - режисер дубляжу студії звукозапису "Le Doyen", яка працювала над українським дубляжем цього фільму.

- Анно, "Одного разу… в Голлівуді"  - це непересічний фільм з непересічними вимогами до дубляжу. Розкажіть, будь ласка, у чому вони полягали? 

- Ми часто цитуємо фразу американських колег: "Respect the domestic". Тобто – "Майте повагу до оригіналу". Фільми такого калібру – той випадок, коли це гасло звучить таким собі паролем, перепусткою у коло посвячених. Увага й занурення в оригінал - запорука появи україномовної версії, яка адекватно відтворює задум автора. 

Адекватність оригіналу, на мій погляд, критерій якісного дубляжу. Якщо у фільмі задано певну стилістику, їй треба знайти відповідний український еквівалент. Якщо в оригіналі є лайлива чи жаргонна лексика, уникати її в нашій версії - як на мене, ханжество та ляклива самоцензура. 

Для дубляжу "Одного разу... в Голлівуді" нам надали, на диво, детально й прискіпливо прокоментований англомовний скрипт, де кожна реалія часу обростала нескінченними примітками й нотатками. На жаль, далеко не всі шари сенсів, закладені Тарантіно, спрацьовують для нашого глядача, так само, як і перехресні самоалюзії та самоцитати. 

Наприклад, назва мексиканського ресторану, в який їдуть у ніч подій Рік та Кліф, - "Каса Вега". Це ще наші глядачі згадають: Вінсента Вегу, героя Траволти з "Кримінального чтива", забути складно. А от ім’я Антоніо Марґеріті (режисера італійських спагеті-вестернів), у якого начебто знімається герой ДіКапріо, може, і не для всіх продзвонить дзвіночком. Весь смак його використання тут – у тому, що саме це ім’я взяв один з героїв "Безславних виродків", представляючись італійцем полковникові Ланді. 

Одна з незвичайних вимог – лишити в оригіналі весь створений з любов'ю "soundscape" ("звуковий ландшафт") 1969-го року, скрупульозно підібраний Тарантіно з реальних радіо- й ТБ-роликів, реклами, пісень та ді-джей-підводок до них, фрагментів зі знакових серіалів та фільмів того часу. Усе це було намертво вшите у доріжку музики та ефектів, яке лишається незмінними для всіх дубльованих версій стрічки. Те, що зазвичай перекладається та дублюється, цього разу звучить чудовою атмосферною англійською. 

"Напівпародійні самоцитати на початку фільму - це натяк"

- Як відрізняється робота над дубляжем фільму такого рівня від звичайного кіно?

- Тарантіно – майстер найвищої проби. Складніший, але й цікавіший. У нього ніколи немає штампів, жодних заяложених ходів, кожна репліка – багатошарова, часом з кількома рівнями підтекстів. Кожен епізодичний персонаж – не функція, не картонна фігура, а жива й незабутня людина. Тому дубляж постійно підкидає "челенджі": у якогось персонажа три фрази, а пишемо їх утричі довше, ніж звичайно, і не з провини актора. Просто доводиться сходити зі знайомого асфальтованого шляху та блукати творчим бездоріжжям. Але ці мандрівки в радість. 

 - Чи змінилося враження від фільму у процесі роботи? 

- Мені фільм сподобався одразу. Я читала англомовні відгуки, але, шануючи прохання Тарантіно, після прем'єри в Каннах преса мовчала про фінал. Напівпародійні самоцитати з "Безславних виродків" на початку фільму, в принципі, натякали, що історія розгортатиметься як альтернативна версія подій на Сьєло Драйв. Але розв'язка у стилі "анти-Ханеке" все одно вистрілює несподівано. Поки писали (дублювали), була можливість прожити все покадрово, посмакувати деталі гри, кайфонути від вестерн-сцен та якості Тарантінівського тексту. 

Фото: onceuponatimemag.com

- Команда, яка працює над дубляжем - це, певно, ті люди, які роздивляються фільм під мікроскопом і знають не тільки його принади, а й недоліки краще за інших?

- Звісно, під час запису ми часом помічаємо монтажні огріхи й нестиковки. Іноді доводиться їх згладжувати. Наприклад, коли в оригіналі репліка не зовсім працює з відеорядом, чи коли на монтажному стику видно: щелепа героя, який стоїть впівоберта до камери, ще ворушиться, а звуку вже немає. 

Наша мета - дати українському глядачеві можливість не фокусуватися на "нитках", що стирчать з тканини фільму, а сприймати його як єдине ціле. Але Тарантіно –  інший випадок. По-перше, ми його любимо:) По-друге, що витікає з "по-перше", вишукувати кіноляпи не було бажання. 

- Хто працював над перекладом разом з вами?

-  Чудова гармонійна команда: перекладач – Олег Колесніков, звукорежисер Всеволод Солнцев та виконавчий директор студії "Le Doyen" Аліна Гаєвська, яка координувала проєкт. На фінальному етапі дубляж перейшов у руки звукорежисера перезапису Олега Кульчицького, який робив мікс дубляжної версії фільму. І, звісно ж, усі актори, включно з масовкою. 

- Скільки часу витратили?

- Стандартний час на дублювання стандартного фільму, як правило, місяць-півтора. Але це кіно вкрай нестандартне. На щастя, ми одразу мали фінальні робоче відео, звук і англійський скрипт. А це рідкісна розкіш у нашій роботі.   

Квентін Тарантіно, як і ще один з моїх улюблених режисерів – Крістофер Нолан, точно знає, чого хоче. У нього немає нескінченних версій монтажу та варіантів розв’язки. Ми мали справу з остаточною версією, кольоровою та у чудовій якості. 

Певний тремор присутній, коли працюєш над великими блокбастерами. Там часто буває так: відео являє собою суцільний чорний екран, на якому час від часу виникають голови та роти персонажів. І доводиться постійно себе питати, чи так ми все зрозуміли? Що, як герой звертається до групи людей, а не однієї персони, або до жінки, а не чоловіка? Наприклад, до виходу фільму "Початок" ми не знали, що саме крутить на столі герой ДіКапріо. Орієнтувалися тільки за звуком і певний час думали: це монетка, а не маленька дзиґа.  Виникало питання: у якому роді називати цю загадкову річ? Він, вона, воно? Доводилось викручуватися.

Фото: facebook.com/OnceInHollywood

"Ми всі недосконалі. Проте, хоча б прагнути, вже пів справи"

- В Україні є актори дубляжу, за якими закріплені голоси акторів рівня Бреда Пітта та Леонардо ДіКапріо. Чи часто буває, що конкретний екранний образ не пасує українському актору? 

- Так, в багатьох голлівудських акторів є відповідні українські голоси – так звані "regular voices". Це світова практика. Бреда Пітта скрізь дублює наш чудовий актор Андрій Твердак. У його доробку ще славнозвісні "Безславні виродки", і не тільки. Він з Піттом уже, як то кажуть, зріднився. 

Іван Розін, який дублює ДіКапріо, теж не вперше героїчно приймає цей виклик: ми разом з ним шукали в його багатогранному таланті "темний бік", поки писали (дублювали) нарцисично збоченого психопата Келвіна Кенді у "Джанґо".

Прекрасна актриса і режисер дубляжу Катерина Брайковська – затверджений голос Марґо Роббі, яку вона ніжно любить і пише вже вкотре. Тут ми були впевнені в усіх. На мій погляд, дубляжний ансамбль склався.

Чого варті появи Андрія Федінчика (Брюс Лі), Валерія Легіна (продюсер Марвін Шворц, герой Аль Пачіно), Валерія Шептекіти (сліпий Джордж Спан), Анни Бащевої (Пискля), Юрія Гребельника (Ренді та оповідач), Євгена Пашина (режисер Сем Вонамейкер), Романа Чорного (Джим Стейсі).

Дуже яскраві епізоди Катерини Башкіної (стервозна дружина Кліфа Бута), Володимира Канівця (хіпар Клем з ранчо Спана), Анечки Чеснової (маленька Труді, що дає Ріку Долтону урок відповідального ставлення до професії), а також Вікторії Москаленко, Дмитра Нежельського та Олени Борозенець (трійко менсонівських "свинорізів"). Усі, включно з масовкою, на своїх місцях.

- Що враховується при виборі актора дубляжу? 

 - Талант, емпатія, майстерність, спорідненість психотипів і темпераментів, близькість голосової фактури, тембру й інших вокальних характеристик, володіння дубляжною технікою.

Фізичні дані, як-то конституція тіла, звісно, певну роль відіграють: актор-тенор астенічного типу статури навряд чи переконливо звучатиме як голос, умовно кажучи, Двейна "Скелі" Джонсона. Резонатори тіла звучать по-різному, залежно від ваги, статури, особливостей артикуляційного апарату. Екстраверсія та інтроверсія, тип нервової системи, темп мовлення, мобільність реакцій – усе це враховується.

Є, звісно, мастодонти, що здатні впоратися з будь-якою роллю ("універсальні солдати", як ми напівжартома їх називаємо). Але є такі тонкі речі, як душевна спорідненість із персонажем, глибина емпатичного проникнення у нього або навпаки. Трапляється, вже на кастингу розумієш: е-е ні, цей персонаж конкретно цьому акторові чи акторці категорично протипоказаний. Ролі "на спротив" можуть вивільнити нові пласти самопізнання й майстерності, а можуть зашкодити психіці. 

А взагалі, одна з найважливіших речей у дубляжі -  небайдужість, готовність спалахувати, заражатися емоціями й смислами, які несе кіно. Як каже Труді Марабелла з "Одного разу... в Голлівуді": "Ми всі недосконалі. Проте, хоча б прагнути - вже пів справи". 

- Наприкінці одного з найемоційніших епізодів, Рік Долтон, якого грав Леонардо ДіКапріо, падає безсилий. А наскільки ця робота виснажлива для актора дубляжу?  

- Страшенно виснажливою була частина фільму, де Рік Долтон після восьми нічних коктейлів намагається гідно витримати перший знімальний день. Там і сцени "фільм у фільмі", і вбивчо смішний епізод самобичування у трейлері зі сльозами, картанням та лютими погрозами винести власні мізки. Ми закінчили запис майже о дванадцятій годині ночі. Ваня Розін був ледь живий, лишив усю енергію героєві. Та й ми всі теж. І насміялися, і видихлися. Зате, як нам здається, сцена працює. До речі, у дубляжі актори завжди пишуться поодинці; часто застосовуємо два чи три мікрофони, прискіпливо підлаштовані під конкретного актора. 

"Перли масовки можна видавати окремими збірками"

- А як писалися голоси масовки?  

- Існує додаткова звукова доріжка, на яку винесено реакції, зойки, дихання, буває, й третьопланові діалоги масовки, які складно почути у зведеній версії фільму. Їх ми можемо використовувати, на власний розсуд. Та як правило, дихання, кректання, кашлі та всілякі інші звуки й реакції пишуть наші актори.  

Під запис масовки, як правило, відводиться цілий день. І часом це найвеселіший день запису. Голова увечері гуде, але воно того варте. Ці перли й імпровізаційні шедеври можна видавати окремими збірками. Так звані "гури" -  до речі, окремий жанр. І тільки на перший погляд легкий. 

Це особливий дар – миттєво, без підготовки, видавати побутові скетчі на теми "аеропорт", "дорогий мексиканський ресторан", "дешева забігайлівка", "вечірка у маєтку "Плейбой", "хіпарська тусовка"… Поки писали той "гур" на ранчо (спершу лайки та прокльони на адресу Кліфа, потім – шоковано-сердобольний лемент, коли Кліф відметелив Клема), дівчата виплеснули тижневу норму емоцій. Шкода, що у загальному міксі ці мінішедеври відходять на третій план.

- Чи були якісь кумедні моменти під час дубляжу?

- Смішні моменти завжди є, тільки після запису забуваються. Щось лишається внутрішньостудійними мемами: "Потрібен гострий дрючок!" з "Принцеси та жаби", "Хай цей змій летить" з "Врятувати містера Бенкса", "Сьогодні без мішків" з "Джанґо", "Купка тіл, жменька голів" з "Венома", "Бирдих-кибирдих" з "Аладдіна" - це фразки, які увійшли в наш щоденний студійний вжиток і мають дуже широкий спектр використання, це вже такий собі домашній лексикончик. 

Ніколи не забуду: під час запису "Самотнього вершника" актор Борис Георгієвський у сцені, коли його антигерой-маніяк жер серце ворога, з апетитом їв м’ясистий помідор "бичаче серце". В "Одного разу… в Голлівуді" Рік, Кліф та інші нескінченно, зі смаком, курять. Для максимально "чесного" звучання треба було писати акторів з сигаретою в роті – і тут виявилось, що, як на зло, наші головні герої покинули курити. Цілком підтримую цей життєвий вибір, але спонтанно постачати реквізит довелось звукорежисерові Сєві Солнцеву

Він, між іншим, чудово підбив підсумок фінальної сцени кривавого тріумфу добра над злом: "Коли-небудь у підручниках з історії кіно писатимуть: Квентін Тарантіно - великий режисер-гуманіст". 

"Буває, закінчиш роботу - і бац, приходить нова версія"

- Чи буває, що на озвучування дуже мало часу, а ваш "Бред Пітт" охрип? Та часто трапляються подібні форс-мажори? 

 - Ох, буває. Між дубляжниками ходять чудодійні рецепти відновлення голосу:  сумішей на основі анісової та кокосової олій або чогось міцнішого. Міцніші засоби, до речі, справді можуть "зігріти" змучені голосові зв’язки, але діє цей метод якихось 15 хвилин. Далі стає тільки гірше, тож не рекомендуємо. Були випадки, що вписували за головного героя частину фрази. Майстри-звукорежисери згладжували стик, і ніхто нічого не помічав. 

Типова до болю ситуація – чергові версії фільмів, які звалюються на голови дубляжної команди у найнепередбачуваніший час. Наприклад, ми щойно закінчили роботу над версією X, записали, змонтували все, аж тут - бац! Вертайте версію Y, яка перемонтована й пошматована так, що мати рідна не впізнає. Перекладачеві треба в рекордні терміни перекладати зміни, нам стрімголов викликати акторів, які, звісно, уже на зйомках, гастролях чи просто не в Україні.

Працюючи без вихідних і до глибокої ночі, розгрібаємо цей завал. І щойно видихнемо версію Y – звалюється версія Z. Це не жарт, їх буває до 7-8. А дедлайни ніхто не зсуває. Трошки мремо на запису, але здаємо вчасно. Українські версії фільмів виходять разом зі світовими прем’єрами. 

- Який найскладніший та, навпаки, найприємніший момент у роботі вашої команди?

- Складно, коли в режимі авралу гасне задоволення від роботи. Хоча іноді, навпаки, відкривається двісті двадцять друге дихання. А найприємніше – після всього пережитого і вкладеного у дубляж, як Тарантінівська Шерон Тейт, сидіти у залі й ловити живі реакції. Якщо сміються, замовкають і реагують саме там, де ми закладали текстові жарти, там,  де нам вдалось вийти на правильний емоційний пік, - значить, ми працювали недарма. 

Матерiали по темi
Перекладач "Одного разу… в Голлівуді": Підбирати українську лайку до американського мату було не складно. Навіть навпаки
Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
sardarov67
Oleg Kolesnikov, читайте уважніше) в відповіді на перше питання написано чому так.
29 серп 2019 р., 20:55
Oleg Kolesnikov
Sashko Brynza, там вище написано, цитую - "Одна з незвичайних вимог – лишити в оригіналі весь створений з любов'ю "soundscape" ("звуковий ландшафт") 1969-го року, скрупульозно підібраний Тарантіно з реальних радіо- й ТБ-роликів, реклами, пісень та ді-джей-підводок до них, фрагментів зі знакових серіалів та фільмів того часу. Усе це було намертво вшите у доріжку музики та ефектів, яке лишається незмінними для всіх дубльованих версій стрічки. Те, що зазвичай перекладається та дублюється, цього разу звучить чудовою атмосферною англійською." І взагалі, якщо ми не продублюємо УСЕ, що має бути продубльовано, то в нас просто не приймуть роботу.
29 серп 2019 р., 19:47
Андрій Вівчарук
Таак, уважно ж ви матеріал прочитали)
29 серп 2019 р., 19:31
Sashko Brynza
Дубляж крутий. АЛЕ! Чому у фільмах у фільмі і по радіо все одно лунає англійська мова? Це доволі сильно б'є по атмосфері і сприйняттю фільму глядачем. Мені здається, що якшо дублюєш, то маєш дублювати УСЕ що є англійською треба дублювати, а то виглядає якось по-ледачому. Російського дубляжу не бачив, але ризикну припустити, що вони не полінувалися цього зробити.
29 серп 2019 р., 13:30
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту