Як і навіщо я ходжу до бібліотеки (авторська колонка, яка відкриває очі, щоб читати)

Журналістка Йод.media записалася в одну з київських районних бібліотек у 2017 році. Вона розповідає, чому туди варто зазирнути, навіть якщо твої домашні полиці ломляться від книжкових новинок, а серед гаджетів є всі доступні формати "читалок".

Я з того найостаннішого покоління, якому доводилося ходити до бібліотеки, щоб відшукати бодай щось зі списку "літератури на літо". Адже тоді написати навіть елементарний реферат, обійшовши етап - кілька годин у переповненій читальній залі - було неймовірною удачею. Без допомоги бібліотеки це вдавалося лише тим, у кого в родині хтось працював або навчався за профільною темою.

У дитячій уяві маленької книголюбки бібліотека мала стати тим прекрасним місцем, де причаїлося стільки цікавого і яке покликане ще більше закохати тебе в літературу. Але на практиці було не зовсім так.

Слова "формуляр", "пеня" і "читацький квиток" викликали у мене священний трепет, а затримати пару книжок на кілька місяців означало витратити свої кишенькові гроші доволі не раціонально. Розраховувати на мудру пораду і рекомендацію від когось із бібліотекарів теж не доводилося. Практично в будь-якому відділі стояли довжелезні черги, а співробітники тоді, як і всі в 90-х, були голодними і злими.

Наша авторка-бібліофілка Ольга Ліцкевич.

Пам'ятаю, як я дописала диплом, перечитала всього Ремарка та вирішила з бібліотекою зав'язати. Модних авторів там або не було, або ж їх занадто швидко розбирали по блату. У компанії моїх однолітків тоді читали Віктора Пелевіна, Генрі Міллера або ж Ірену Карпу (це вже був початок 2000-х). Дещо можна було купити на першу зарплату, дещо почитати онлайн з монітора - тоді я ще не дуже замислювалася про авторські права. Тож 

про бібліотеку згадувала лише кілька разів, коли мені терміново було треба тихе місце з безплатним інтернетом.

Наша нова зустріч відбулася майже випадково. Я проводила мінідослідження про життя української письменниці Марко Вовчок, і серфінг в інтернеті показав - нових книг про неї не видавали вже років 20, купити їх практично неможливо, в оцифрованому вигляді теж ніде не знайти. Що в таких випадках робили ми у студентстві?

? з архіву Ольги Ліцкевич

Тоді я ледве згадала вивіску "Районна бібліотека", яка затесалася десь у проміжку між місцевим кінотеатром і касою із залізничними квитками. Потрібна література там знайшлася за 15 хвилин. Ні, каталог тут ще не оцифрували. Але людей у бібліотеці зараз так мало, що привітна (!) співробітниця стала персональним консультантом з усіх питань.

Так непомітно до ти книг, по які я тоді прийшла, почали додаватися інші:

"А що це за книги про кіно у вас на стенді? Їх теж можна брати?". "Як, у вас є "Воно" Стівена Кінга?!" В інтернет-магазинах його вже давно розкупили, а читати під тисячу сторінок онлайн - незручно, забудеш, з чого все почалося.

І, звісно ж, головний скарб - російська і перекладна класика. Я не купую російськомовні видання з двох основних причин:

  1. 1Раціональна - майже всі вони вдвічі-втричі дорожчі за аналогічні українські.
  2. 2Мені не дуже хочеться нести свої гроші тим, хто поряд з якісною літературою видає патріотичні книжки про їхні армії та наших сепаратистів.
? з архіву Ольги Ліцкевич

Ясна річ, дещо можна знайти в інтернеті й прочитати з електронної "читалки". На літературу, написану досить давно, авторські права не поширюється. Але класика на те й класика, щоби повертатися до якоїсь думки, робити закладки або просто перегортати назад, щоби переконатися - ти все правильно зрозумів. Просто, зрештою, посмакувати ці відчуття від якісного тексту та перегортання пожовклих сторінок.

Ще одне ноу-хау. З лексикону бібліотекарів геть зникли слова "абонплата" і "пеня". Ні, бібліотека вам поки що не приплачує за те, що ви туди ходите. Так, можливо, теоретично штрафи досі існують - але бібліотека так не хоче втрачати нечисленних постійних читачів, що закриває очі на протерміновані книги - тільки б ті повернулися до них ще. У крайньому разі вам можуть подзвонити, якщо вже дуже довго там не з'являлися.?

? з архіву Ольги Ліцкевич

Маленький лайфхак від мене - якщо вже зовсім завинили і протримали у себе книгу цілий рік, захопіть із собою подарунок для бібліотеки - у кожного точно знайдеться кілька хороших (!) книжок, які ви вже не перечитуватимете.

Центральні бібліотеки примхливіші, а районні неофіційно беруть практично все - навіть старі видання, адже бібліотечний фонд зношується швидше, ніж поповнюється.

Мені співробітники зізналися, що особливо раді так званому легкому чтиву: любовні романи, детективи, сучасні бестселери: "Життя у людей важке. Багато хто просять те, що розслаблює".

Тож ви завжди можете розвантажити власні полиці та порадувати тих, кому не по кишені дорогі електронні девайси і регулярна купівля чтива, яке вони здатні "проковтнути" за день. Здебільшого це, звісно, старше покоління, пенсіонери. І, як не дивно, учні молодшої та середньої школи - батьки часто беруть для них комікси, підліткове фентезі, пригодницькі романи.

Чесно, не знаю, як зараз справи в бібліотеках побільше. Кажуть, там більше новинок української літератури, а у відділі "Дитячий абонемент" можна знайти не тільки те, що видавалося в "нульові" та 90-і. Людей теж побільше. Постійні читачі стежать за анонсами і ходять туди на презентації українських авторів.

Мені поки вистачає того, що є. Адже для мене це не книжкове полювання, не публічний захід, а ритуал, який нагадує візит до бабусі. Тобі тут завжди раді. Тут тихо та немає випадкових людей. Ти ніколи не знаєш, який скарб цього разу вдасться виловити на одній з її книжкових полиць. Ти можеш просто йти повз, а вийти звідти з унікальною ілюстрованою біографією Хічкока або енциклопедією Космосу. І все це абсолютно безкоштовно.

А головне - на вас там чекають! ?
Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту