Як Кінг, Кунц та інші фантасти описували епідемії, і чому це вас заспокоїть

5 книг, у яких люди зіштовхуються зі страшними вірусами та намагаються дати раду собі і світові, що котиться у прірву.

Україна – на карантині, пів світу – на карантині через коронавірус, що ніяк не дасть спокій людству. Можна у цей час піддатися масовій паніці та істерії, а можна – опануватися, мислити раціонально та нарешті знайти час на хорошу книгу. Наприклад, на ту, де відомі письменники змальовують фантастичні епідемії та пандемії. На диво, ці сюжети зараз не лякають, а навпаки – заспокоюють. Виявляється, що отам, у книгах, справді страшно, а не у нас. Тож, зберігайте спокій і читайте 👌

"Очі темряви" (1981), Дін Кунц

Дін Кунц, якому зараз 74 роки, - відомий американський письменник у жанрі містики, трилеру та жахів. Чимало його книжок потрапляли до списку бестселерів The New York Times, а нова хвиля зацікавленості творчістю Кунца накотила на людство саме у 2020-му, коли хтось уважно дочитався до роману пана Діна "Очі темряви", де лютує вірус під назвою "Ухань-400". Дійшло до того, що Кунца почали називати провидцем коронавірусу, а його книгу – пророчою. Тож, про що цей твір?

За сюжетом, жінка на ім'я Крістіна, син якої зник за загадкових обставин і вважається мертвим, не вірить у загибель хлопця та вирішує самостійно його розшукати. Пройшовши через безліч випробувань та небезпек, вона натрапляє на територію таємної бази, у лабораторії якої розробили вірус під назвою "Ухань-400".

Вірус випадково був випущений за межі лабораторії і він скосив команду скаутів, серед яких вижив лише Денні, син Крістіни. 

Особливої пікантності роману надає той факт, що вірус до США потай привіз китайський вчений.

Чому це нереально:

"Ухань-400" – не те ж саме, що COVID-19. У книзі - це біологічна зброя, яку розробили спеціально для того, щоб знищити населення будь-якої країни і без перешкод зайняти звільнені території. А у сучасній реальності китайський коронавірус має природнє походження, його не створювали штучно. Все людство бореться разом, щоб його зупинити, а не поширити.

За сюжетом роману, "Ухань-400" має стовідсотковий показник смертності. COVID-19 – не такий жахливий – гинуть від нього близько 2% хворих. А 80% взагалі одужують навіть без лікування

Ще одна невідповідність – інкубаційний період вірусу з книги становить близько чотирьох днів, а для COVID-19 він становить до 14 днів.

А найзагадковіше в  книзі "Очі темряви" те, що у першому її накладі смертоносний вірус мав назву "Горки-400", та розробили його не в Китаї, а в Росії. Чому у наступних виданнях "російський слід" змінили на китайський – автор не пояснив. 

"Протистояння" (1978), Стівен Кінг

Знаний майстер усіляких жахів Стівен Кінг у 1978-му році випустив постапокаліптичний роман "Протистояння", у якому описав страшний вірус, що майже повністю знищив людство. На піку паніки книгу Кінга уважно перечитують і стверджують, що письменник передбачив COVID-19. То який же сюжет у цього твору?

Із секретної лабораторії міністерства оборони США в результаті трагічної випадковості виривається небезпечний вірус — дуже заразний штам грипу, який було створено як біологічну зброю. Усі співпрацівники гинуть за виключенням одного чоловіка, якому вдається разом із сім'єю виїхати за межі штату. Він навіть не підозрює, що є носієм страшного вірусу, тож заражає усіх, з ким контактує. А ті передають заразу далі. Лише 0,6% людства виживають, усі інші – гинуть від вірусу, що отримав назву "Капітан Шустрик".

Окрім, власне, страшної епідемії, Кінг майстерно змальовує неготовність людства до такого сценарію – паніку, спалахи насильства, неспроможність влади зупинити пандемію і те, як вцілілим людям буде важко відбудовувати цивілізацію. 

Чому це нереально:

Про те, що у "Протистоянні" описаний не коронавірус, уже особисто заявив Кінг, втомившись увертатися від ролі провидця нової чуми.

"Ні, коронавірус - зовсім не те, що було у "Протистоянні". Все не так погано. Шанс пережити коронавірус набагато вищий. Не панікуйте і дотримуйтеся всіх розумних заходів профілактики", - написав 72-річний письменник.

Тож якщо вже майстер хорорів намагається заспокоїти людство, то панікувати вже якось незручно 😏

"Зараження" (1995), Робін Кук

А хочете опис епідемії від професійного лікаря? 😎То тримайте, все для вас Робін Кук – американський хірург, доктор медичних наук. А ще він – відомий письменник-фантаст, чиї гостросюжетні твори пов'язані здебільшого з медичною тематикою та громадським здоров'ям. Світову популярність він здобув саме як автор медичних трилерів, один з яких – "Зараження", що вийшов друком у 1995-му році. 

Отже, за сюжетом, від страшних і дуже рідкісних недуг у Нью-Йорку гине велика кількість людей – серед них і діти, і люди похилого віку, однаково молоді чоловіки та жінки. Епідемія не щадить нікого. А найгірше у цій історії те, що центрами розповсюдження зарази стають місця, які мають їй протидіяти – лікарні. Це все стає схожим на якусь медичну змову, де вбивці цілеспрямовано провокують зараження дедалі більшої кількості людей. Тож герой роману, Джек (такий собі доктор Хаус) починає справжнє детективне розслідування, аби з'ясувати, кому вигідні ці смерті. 

Чому це нереально:

Ви справді думаєте, що у випадку з нинішньою пандемією коронавірусу виявиться, що це – злочин якихось конкретних людей? Звісно, завжди легше підозрювати змову та шукати цапа-відбувайла. Але, народе, камон, ми ж тут усі дорослі. Ніхто ні в чому не винен, так сталося. 

"Пожежник" (2015), Джо Гілл

Під псевдонімом Джо Гілл ховається 47-річний Джозеф Гіллстром Кінг, син Стівена Кінга, що вже інтригує, чи не так?😉 Як і славетний татусь, Кінг-молодший працює у жанрі фентезі та намагається у своїх творах якомога дужче залякати людство. І роман "Пожежник" – одна з таких спроб.

За сюжетом, у світі лютує надзвичайно небезпечна та болісна пандемія. Її спричиняє раніше невідомий вірус Draco Incendia Trychophyton. У народі хворобу охрестили  "Лускою дракона", оскільки ті, хто підхоплює заразу, покриваються золотавою лускою по всьому тілу, що заживо спалює носіїв інфекції. Люди гинуть у страшних муках, увесь світ палає, немов пекло.

Замість того, щоб допомогти одне одному та діяти спільними зусиллями, люди кидають навіть своїх найрідніших напризволяще, а на вулиці виходять самопроголошені фанатичні Загони кремації з метою знищити всіх інфікованих. Тож люди або загинуть від страшної болячки, або їх ще до того знищать фанатики.

Однак залишився у цьому хаосі герой, який називає себе Пожежником. Він також інфікований, але навчився контролювати свій стан, тому не згорає. І хоче уберегти інших інфікованих. 

Чому це нереально:

Ми ж люди, а не звірі, правда? Тому будемо допомагати одне одному, а не знущатися з тих, кому і без цього погано. Діяти спільно і скоординовано, щоби перемогти коронавірус. Як показує практика Китаю, лише так можна зупинити поширення вірусу. До речі, трохи позитивних новин – у Китаї вже майже не реєструють нових випадків COVID-19. Тож маємо надію, що інші країни теж впораються. 

"Сліпота" (1995), Жозе Сарамагу

Тримайте пронизливе описання епідемії від лауреата Нобелівської премії з Португалії – Жозе Сарамагу. Його "Сліпота" – це антиутопія про суспільство, у якому люди втратили зір. 

Дія відбувається у безіменному місті, де раптом починає поширюватися заразна сліпота. Лікарі не можуть зрозуміти ні саму суть вірусу, ні механізм, за яким той позбавляє людей зору. Однак факт є фактом – люди раптово, без видимих причин та будь-яких інших симптомів, перестають бачити. Інші люди, які контактують зі сліпцями, також сліпнуть.

Як лікувати – не відомо, як контролювати заразу – теж, тому влада терміново закриває хворих на карантин, що більше нагадує концтабір – у приміщенні психіатричної лікарні. Виходити звідти заборонено під страхом розстрілу. А між сліпцями починається боротьба за виживання будь-якою ціною.

Тут і з'ясовується, що найстрашнішою є не сама хвороба – вона не становить загрози життю. Найстрашніше – на що перетворюються люди, прикриваючись хворобою, коли думають, що їх усе одно ніхто не бачить. Єдине, на що вони здатні – егоїзм і жалість до себе, а це штовхає людей на найжахливіші вчинки та злочини. 

Чому це нереально:

Ми не випадково завершуємо такою собі притчею. Бо вона нагадує нам, що за будь-яких обставин, у хворобі чи при здоров'ї, найголовніше – залишатися людьми. Бачити трохи далі власного носа та зважати не лише на себе, а на тих, хто навколо. Бо інакше все скотиться в хаос. Авжеж, зараз ми цього не допустимо 🙏

Юлія Мамойленко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту