Як покинути роботу на телебаченні заради трирічної подорожі Центральною Америкою

Історія української мандрівниці Софії Вовк, яка з 2016 року живе та подорожує Коста-Рикою, Гватемалою, Мексикою, Кубою та іншими екзотичними країнами.

Покинути престижну посаду заради мрії, пройти пішки 1000 кілометрів, відбути на незнайомий континент, не знаючи мови, та "зависнути" там на роки, підніматися на вулкани, спускатися у печери, вивчати чужу культуру, і, нарешті, монетизувати свою пригоду в заробіток. Про все це знає українська мандрівниця Софія Вовк, яка розповіла свою надихаючу історію "Йоду". 

Відпустка на 5 місяців

- Напевное, це була мрія, до якої я поступово зростала, - розповідає Софія. - Моя перша подорож за кордон відбулася, коли мені було вже 25. Починала класично: Єгипет, Європа – і , власне, мені подобалося відкривати нові країни, але не подобався формат. "Олл інклюзив" – не моє, автобусні тури – також. І мені дедалі ставало цікавіше подорожувати самостійно. Це бюджетніше, а ще ти знайомишся з цілим світом, з такими саме твоїми однолітками, які вже чогось досягли в цьому житті й можуть собі дозволити подорожувати 3-5 місяців. Мені тоді здалось це чимось нереальним! В Азії (я була в Індонезії, в Малайзії, в Папуа) таких людей просто скупчення! Я знайомилась с ними і вони мене дуже надихали - чесно кажучи, заздрила їм. Тому що в мене це були лише короткі відпустки, після яких я мусила повертатись в Україну. Тоді й з'явилася мрія: а чи зможу я собі у житті таке колись дозволити? І змогла нарешті в 2016-м. Вирішила: "тріп" на 2-3 тижні мені вже не хочеться, а хочеться пожити трошки в незнайомій країні, не гнати, а дозволити собі зануритися в культуру більше, ніж це робить звичайний турист-мандрівник. 

І в 2016 році я вирушила до Латинської Америки з цією ідеєю. Чому саме туди? Все просто: був план їхати мінімум на рік, і я вагалась між Азією та Латинською Америкою. Азію на той час вже трохи бачила, тому вирішила рухатись у інший бік.

Я їхала з ду-у-уже примітивною іспанською, хіба що порахувати вміла. Коли я туди дісталась (прилетіла я у Коста-Рику), зрозуміла, що іспанську мені нагально треба вчити. І це мене пригальмувало: у попередніх планах було за рік об'їхати навколо планети і повернутись додому. Але вже там я вирішила, що не буду нікуди поспішати, а спочатку буду вчитись. Отже, поки що далі Центральної Америки та Куби я ще не заїхала. І не шкодую,  мені сподобалось. Навіть за більш ніж 3 роки ще багато цікавого я там не бачила, ну й подорожі роблять люди – класні, цікаві! І мандрівники, і місцеві – їх тут завжди вдосталь. 

Фото facebook.com/sofia.vovk

Якщо робота заважає здійсненню мрії – залишай роботу

- У нас в Україні я не знаю, які компанію дозволяють поїхати у відпустку на рік. Тому, так, я звільнилася з роботи, досить престижної. Я працювала програмним директором на телеканалі новин "24 каналі". 

Це була класна робота, я за 13 років отримала величезний досвід, але новини – справа досить важка. Одна з причин: я втомилась працювати з негативом, була фізично та морально виснажена. 

І я так багато працювала, що просто не мала навіть часу витрачати гроші - а це був досить пристойний заробіток. Отже, дійшла до того пункту, коли люди купують квартири-машини, а я вирішила використати ці гроші для подорожі. І майже 2 роки я жила у Центральній Америці за цей рахунок. Звісно, намагаючись удешевити своє життя.

Фото facebook.com/sofia.vovk

Шлях Каміно

- Перельоту до Латинської Америки передувало Каміно, шлях Святого Якова в Іспанії, десь 1000 км, який я пройшла за 24 дні, майже бігла. Це мені дало дуже сильний заряд позитиву.

Звісно, були страхи, коли я звільнялась, мене вмовляли відмовитись. І десь я вагалась. І ось, під час проходження Каміно, безлад у голові перетворився на позитив. Бо дуже багато зовсім незнайомих мені людей, коли чули про мої плани, казали: "Кльово! Ти їдеш на рік у Латинську Америку – це круто, клас!" І це мене дуже заспокоїло, розслабило. Для багатьох Каміно – своєрідний фініш, а для мене це було чудовим стартом.

Каміно. Фото facebook.com/sofia.vovk

Робота мрії

- Зараз я вже "монетизувала" своє перебування в Латинський Америці, працюю турлідером у одній з українських туристичних компаній. Мені подобається такий формат: я намагаюсь показати людям країну, яка цікава мені. Не люблю слово "клієнт". З моїм колегами-мандрівниками ми ходимо на базари в Мексиці, сушених коників їмо, я показую життя країни, яким воно є – не воджу їх тільки "причесаними" районами. Хочу показати все розмаїття. І отак вже 2 роки: найчастіше це Мексика, Куба і Гватемала.

Це формат подорожі з друзями (групи маленькі), тому все легально й робоча віза не потрібна. На роль гіда я не претендую, і якщо необхідна екскурсія, то ми співпрацюємо з місцевими гідами. Моє діло – зустріти мандрівників, забронювати для них готель, попрацювати перекладачем – я людина, яка допомагає і спілкується твоєю мовою, беручи на себе організаційні моменти.

Суму заробітків називати не буду, але на життя вистачає. А головне – мені це подобається, хоча й не знаю навіть де зараз мій дім – "десь там". Багато часу проводжу в Мексиці, на Кубі. У турах живу в готелях з моєю групою. Коли паузи в роботі – знімаю на місяць-два житло, там де я є.

Гватемала. Фото facebook.com/sofia.vovk

Не галопом – не по Європах

- Жила цей час у всіх країнах, окрім Панами. Спочатку була Коста-Рика, яка, мабуть, сподобалась найменше – дуже вона вже американізована: ціни на все неймовірно та невиправдано завищені. Там класна природа, але дуже усе комерціалізовано. 

У Нікарагуа прожила майже 8 місяців і саме там добре вивчила іспанську, почала розмовляти. Бідна країна, але люди й природа – супер.

У Гватемалі провела 3 місяці. Це був просто вибух вражень! Від історії, природи: там просто неймовірні озера та вулкани – діючі зі справжньою лавою. А ще там живуть справжні нащадки майя, які зовсім не зникли – маленький зріст, інший колір шкіри, своя мова. У Гватемалі близько 20 старих мов і діалектів. 

Трохи була у Белізі. Ще місяць – у Гондурасі й зовсім трішки у Сальвадорі – у країнах, які вважаються найнебезпечнішими у регіоні, про які у нас мало що знають. Хіба що жартують про Гондурас – до речі, несправедливо: дороги там точно кращі, ніж у нас.

Більшість іншого часу провела у Мексиці та на Кубі.

У Мексиці виділю два штати: Чіапас та Оахака. Завжди кажу, що подорожуючи Мексикою, саме там можна побачити справжню стару культуру, нащадків давніх цивілізацій. У них все інше – культура, обряди, мистецтво вишивки, практика шаманства. Ось там цікавіше. А той же Акапулько, всесвітньо відомий курорт ще декілька десятків років тому, втратив популярність. Тепер найпопулярніший – Канкун.

Узагалі кожен штат Мексики має свою історію, культуру, природу, погоду – країна величезна! І дуже різна: є райони шалено дорогі, а поруч Мехіко-Сіті є майже фавели, у яких навіть невідомо, що відбувається.

Куба – неймовірна, і я насправді закохалася в Гавану! Там досі діє ембарго, й взагалі "совок", але "совок" – карибський: шикарна природа, чудові веселі люди. Хоч жити там не дуже просто - черги у магазинах, дефіцит. Але турист цього майже не відчуває, у готелях "ол інклюзив" усе є - чистенько-гарненько. А ось хто приїздить саме подорожувати, тим я показую різну Кубу: природу, культуру. А ще реальність: наприклад, магазини, де товари – по картках. Якщо на ринку з'являється курятина – одразу неймовірна черга. Через це у кубинців є звичка: не виходити на вулицю без хоч якихось грошенят, бо можна натрапити випадково на якусь торгівлю й щось урвати для сім'ї. 

Як ми звикли: "Піду в супермаркет - і все куплю" – це взагалі не про Кубу. Туди треба їхати підготовленим, закупити заздалегідь звичні речі – те ж саме мило. Бо якщо воно і є в магазині, то тільки одне, можливо, не дуже якісне, та ще й з чергою.І все дуже дорого. При тому, що середня зарплата кубинців – 50 доларів. Люди, які працюють з туристами заробляють набагато більше. Й усі з ліцензіями: таксисти, власники будинків, що здають житло в оренду. Усе офіційно та максимально безпечно: на Кубі покарання за злочини проти туристів набагато суворіше караються, ніж проти місцевих. Тож на Кубі о третій ночі можна повертатися з дискотеки – і нічого не станеться. 

Що знають про Україну? Кубинці - дуже освічена нація, вони точно знають, де місце України на мапі. Навіть про політику можуть поспілкуватись. Інші – не завжди: навіть друзі, які мене давно знають, вітали мене з виходом… Хорватії до фіналу футбольного Мундіалю. Хоча Андрія Шевченка знають більш за іншого українця досі. А ось боксерів наших (того ж Василя Ломаченка та братів Кличків) не дуже, тільки фанати спорту.

Куба. Фото facebook.com/sofia.vovk

Топ-5 місць, які обов'язково треба побачити на власні очі

- Дуже важко виділити стільки – їх набагато більше. І я одразу виключаю карибські пляжі – вони однаково чудові у будь-якій країні.

Саме я просто обожнюю вулкани, неодноразово сама сходила на вулкан Акатенанго. Це 4 тисячі метрів, дводенний тур під час якого буває дуже холодно – температура може впасти до 0 градусів. Але це того варто, бо ти цілу ніч сидиш і дивишся, як навпроти тебе вибухає справжній вулкан, кидається лавою – це просто магія! Це – номер 1.

На другому місці для мене Херве ель Агуа у мексиканському штаті Оахака. Це місце, про яке взагалі, крім мексиканців мало хто й знав: джерела в скелях, природні басейни, неймовірна панорама на гори – і скам'янілий водоспад, якому мільйони років.

Третє місце для мене - сеноти, природні карстові печери, наповнені водою, у яких можна купатись. Вони є тільки на півострові Юкатан, але їх там більш, ніж 5 000 – навіть ніхто не рахує. Їхнє походження пов'язано з метеоритом, що колись впав на Юкатан – це унікальне явище, святі місця для майя, де вони робили свої церемонії. Навіть фотографії не передають усієї краси: печера діаметром 50 метрів, глибина води – 30 метрів, сталактити-сталагміти , а зовні в таку красу веде вхід, діаметром у метр!

Четверте. Це Гавана – історичне місто, в яке я закохана. Сучасне воно може й трохи пошарпане, але навіть зараз залишки краси й величі видно. І мені хотілось би побачити його в роки розквіту, наприкінці XIX, або на початку XX сторіччя – місто, не схоже на жодне інше в світі.

Ну, й звісно, давні піраміди майя та ацтеків. Їх на території Мексики та Гватемали півтори сотні. І найцікавіші ті, що не дуже відомі туристам. Та ж Чичен-Іца – вона гарна, але навколо її вже "базар-вокзал" через кількість туристів і торговців. Тому я виділю місто Калакмуль у Мексиці, яке розташоване далеко у джунглях, його важко дістатись, але там дуже класні піраміди, які добре збереглися – такий справжній "загублений світ".

Фото facebook.com/sofia.vovk
Руслан Меженський
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту