Як я живу в закритому китайському місті: історія українки з епіцентру коронавірусу

Христина Раду - викладачка з України, яка вже два роки живе в Китаї. В інтерв'ю "Йоду" дівчина розповіла, як китайці справляються з коронавірусом, а також поділилася досвідом про те, як влаштована місцева медицина.

Уже декілька тижнів Китай у центрі уваги через спалах коронавірусу. Першу лікарню для заражених тут побудували за тиждень, а вакцину обіцяють винайти вже за два місяці. Чому китайців не дивують оперативні дії влади? Як місцеві жителі ставляться до свого здоров'я? І чому тут вам ніколи не нададуть першу допомогу до приїзду "швидкої".

Про все це ми поговорили з Христиною Раду - викладачкою англійської в американській міжнародній школі в місті Ічан, провінція Хубей (Східний Китай). Воно розташоване в 40 хвилинах їзди від Уханя, з якого і почалася епідемія.

Замовчували, щоб уникнути паніки

Христина Раду під час поїздки в Ухань до епідемії

- Я - випускниця Міжнародного гуманітарного університету (Одеса), спеціальність - китайська/англійська, перекладачка з правом викладання. Переїхала сюди, щоби підтягнути мову. Скористалася можливістю отримати міжнародний досвід, та й різниця у заробітній платі відчутна. Спершу працювала в Пекіні, потім мене перевели в Ічан.

Про спалах коронавірусу почула позаминулого тижня, коли була у відпустці в Гонконзі. Так, ми знали: в Ухані виявлений якийсь вірус, але не надавали цьому значення. Перший час влада замовчувала інформацію, щоб не роздувати паніку.

Мені одразу ж зателефонували друзі - попросили купити дуже багато масок. У Китаї вони вже закінчуються. А наступного дня я перервала відпустку: оголосили, що нашу провінцію от-от закриють, а я хотіла потрапити додому.

Це був якийсь треш. Я 17 годин їхала сидячи в китайському поїзді. Усі в масках. Страшно спілкуватися з кимось, доторкатися до чогось. Нарешті дісталася - і одразу ж оголосили, що наше місто закрите.

Нічне місто - це фільм жахів

Уже 10 днів ми всі сидимо вдома. Біля лікарень постійно працюють дезінфектори. Не знаю, чим саме обробляють вулиці, але запах дуже різкий, як у хлорки.

Коли бачиш людину в якомусь незрозумілому комбінезоні, яка бризкає щось на асфальт - це неприємно. Але я вже звикла, що все робиться для нас, тому вже не так страшно.

Так виглядає робота медиків ці дні. Фото Христини Раду

Я живу в центрі, але зараз тут працює тільки один гіпермаркет, банкомати та лікарні. На всіх дверях оголошення: "У зв'язку з епідемією зачинено на невизначений термін".

Це дуже страшно. Особливо вночі - просто фільм жахів якийсь. Скрізь горить світло, але нікого немає. Хоча в Китаї і день, і ніч - це одне й теж. Завжди дуже багато людей.

Фото www.instagram.com/tina.kristinaaaa

Зараз, якщо вдень йдеш у магазин, можна зустріти людей 20 (сміється). Я сміюся, бо до карантину навколо тебе завжди були тисячі. А зараз я навіть запам'ятовую обличчя людей, які щодня в один час зі мною приходять купувати овочі. Для Китаю це дивно.

Коли побачила туші собак - перестала їсти м'ясо

Зараз нам рекомендують їсти менше м'яса, молочних продуктів. Тож овочі теж розбирають дуже швидко. Якщо не знаєш час завезення - велика ймовірність застати порожні полиці.

Для мене це не проблема - тут я перестала їсти м'ясо. Побачила на ринку, що собаки висять на гачках, як звичайні туші. І мало серце не розірвалося. Китайці їдять і мишей, і великих щурів. Але в період епідемії м'ясо диких тварин заборонено по всьому Китаю - адже вперше коронавірус був виявлений у людей, які ним торгують.

Для себе і друзів я привезла маски з Гонконгу, тому нам нічого не бракує. У провінцію завозять дуже багато масок і антисептиків, але дефіцит все одно відчувається. Багато беруть про запас, тому розбирають дуже швидко.

Деякі нечесні аптеки і магазини цим користуються і піднімають ціни в два-три рази.

Фото: wikipedia.org

У нашій провінції громадський транспорт не працює. В інших містах - тебе не пустять в автобус без маски на обличчі. Поліція може зупинити тебе на вулиці, щоб виміряти температуру безконтактним термометром. 

За відмову носити пов'язку або їхати в лікарню, якщо у тебе виявлена ​​висока температура, - кримінальне покарання. За поширення неправдивої інформації - теж. Але звертатися в лікарню китайці не поспішають - якщо у тебе звичайна застуда, є ризик підхопити вірус на місці.

Китайці бояться менше, ніж українці

Китайці реагують по-різному. Деякі пишуть: "Мені страшно померти, тому я не виходжу на вулицю". Інші - навпаки: "Я насолоджуюся тим, що оголосили карантин". Але, в цілому, паніки немає. Вони бояться, переживають усередині себе, але вірять: все буде добре.

Я відчуваю паніку, коли заходжу в Фейсбук і отримую повідомлення від українців. Абсолютно чужі люди пишуть: "Ти помреш. Ти захворієш. Лети звідти швидше". І я думаю: "Що у нас за менталітет? Як це неприємно". Але є і багато хороших побажань, слава Богу".

У китайської нації є така "фішка" - вони одне за одного горою. Перші дні в закритому місті були дуже тривожними. Всі сиділи вдома, хоча 15-хвилинні прогулянки нам дозволені. А потім я почула у дворі музику.

У звичайний час китайські дідуся й бабусі щоранку виходять на зарядку. Але цього разу вони не просто танцювали і співали, а й підтримували одне одного: "Вперед, усе буде добре. Більше ніхто не помре. Давайте-но триматися разом". Це дуже підтримує.

Чимало служб таксі погодилися безкоштовно возити медпрацівників, лікарні приймають пожертви у вигляді масок - китайці, які живуть за кордоном, купують їх і надсилають до місцевих лікарень.

Консульство запропонувало евакуацію за наш рахунок

З цього понеділка ми мали виходити на роботу. Але канікули продовжили - спершу до березня, зараз сказали - до 14 лютого. Побачимо, як буде далі.

Самостійно виїхати з міста неможливо. Але всі українці, які живуть у провінції, постійно на зв'язку з консульством. Для нас створено спільний чат.

Днями нам запропонували екстрену евакуацію за свій рахунок. На два тижні в одну з європейських країн. А потім, якщо нічого не вирішиться - то в Україну. Багато хто відмовився. Я, наприклад, хочу, щоб мене евакуювали до мене додому. Це не дуже приємно - бути на карантині в чужій країні. Тут я відчуваю себе в безпеці на цю мить.

Але поки що це була евакуація з правом вибору. Якщо оголосять екстрену - нас усіх привезуть в Україну. Нині ми з консульством просто на зв'язку. Сподіваюся, вони підтримають нас, якщо все стане зовсім погано. Але я вірю, що найближчим часом епідемія піде на спад.

Лікарня за тиждень - звичайно, а не дивно

Коли уряд оголосив, що через 10 днів тут побудують нову лікарню - я не здивувалася. Хоча родичі й друзі з України писали: "Вони божевільні! Це неможливо".

Насправді, можливо. Реальна ситуація: біля мого будинку закрили магазин. І через три дні на тому ж місці відкрили інший, з абсолютно іншим дизайном. Вони все роблять швидко. Нічого в цьому дивного немає.

Думаю, допомагає все разом: і технології, і велика кількість людей на проєкті. І дух підтримки, дух опору. Якщо у них є спільна справа - вони йдуть до кінця. 

Вони просто намагаються бути першими. Мені писали, що це піар-акція - в Китаї ніхто не хворіє. Повірте, вони добре стоять на ногах і нікому нічого не доводитимуть. Зараз країна справді опинилась у біді. Але зроблені максимальні запобіжні заходи, і все взято під контроль.

На вулицях Ічан зараз порожнеча. Фото Христини Раду

Усі віруси лікують гарячою водою

До коронавірусу я не чула, щоб від хвороби тут помирав хтось із молодих.

Лікарняний китайці беруть тільки у виняткових випадках. Наприклад, я працюю з маленькими дітьми. Якщо приходжу на заняття і кажу, що мені зле - вони відповідають: "Випий гарячої води". Розчиняють там якісь трави і кажуть: "Усе нормально, скоро все буде добре. Іди до дітей". І це справді допомагає (сміється). У мене тут навіть голова боліти перестала. Напевно, працює самонавіювання. 😊

Вони дуже рідко звертаються в лікарню. Вакцинація проти грипу, вірусів тут узагалі не розвинена. Болить голова, шлунок, невелика застуда - пий гарячу воду. І вони, правда, нормально себе почувають.

Якщо тобі стане зле - перехожі не допоможуть

Христина під час святкування Дня Незалежності КНР

З іншого боку - в Китаї ніхто не зробить тобі першу допомогу на вулиці. Роботодавці мене попереджали: "Якщо вам стало погано - заходите в банк". Тільки вони зобов'язані надати вам допомогу і викликати "швидку". Ніхто не дасть вам води, не підніме із землі. Вони бояться цього, щоб не нести за тебе відповідальність.

Я відчула це на собі. Коли я ще жила в Пекіні - вночі мені стало погано. Я знепритомніла, але встигла покликати колегу-китаянку, з якої знімала квартиру. Вона викликала "швидку", але сама весь цей час, доки чекала лікарів, до мене не торкалася. Знаєте, як у несвідомому стані хочеться, щоб хтось тебе поплескав по обличчю і розбудив? 

Нічого цього вона робила - тільки легенько штовхала мене ногами, щоб я отямилася.

Я її потім запитала, чому так. Вона відповіла: "Якби я до тебе доторкнулася, а ти померла - мені довелося б відповідати перед законом. Тим паче ти іноземка".

У лікарні все минуло нормально. Мене обстежували, виписали ліки. Що було дивно для мене - коли ти вступаєш до лікарні, неважливо з якими скаргами, вони одразу беруть кров з вени на аналіз. У будь-який час доби, а не тільки натщесерце, як у нас. Через 15 хвилин ти отримуєш аналіз, і тільки потім тебе приймає лікар.

Бруд є і в державних клініках, і в приватних

Для китайців медицина безкоштовна. Моя страховка покриває тільки операції та найсерйозніші випадки - переломи і таке інше. Сподіваюся, мені це не знадобиться. Тому лікування звичайної застуди я оплачувала сама. Це відносно недорого. Наприклад, аналіз крові в середньому - 60 юанів (10 доларів), а прийом терапевта - 50 юанів (7-8 доларів). Усе залежить від лікарні.

Я зверталася і в державні клініки, і в приватні. Якщо в Україні приватні клініки - це лакшері, то в Китаї вони нічим не відрізняються від державних. І там, і там медсестри беруть кров на аналіз без рукавичок. Звісно, вони дістають шприц зі спеціального пакету і не чіпають голку, але для мене це все одно був шок.

І в державній, і в приватній буває брудно. Просто китайці самі по собі такі - трохи неохайні. Якщо ти платиш більше грошей - тут це не означає, що ти отримаєш обслуговування краще.

Але вони слухняні. Зараз їм сказали: сидіти вдома, мити руки, ні з ким не контактувати. І вони вірять президенту, уряду, що все буде добре.
Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту