"Якщо не можеш розв'язати проблему, пиляй її, доки вона не стане смішною"

Сповідь дівчини, яка не побоялася оселитися в квартирі із шістьма незнайомцями. Читайте, яка кумедна драма з цього вийшла.

15 травня 2018 року на моїх сторінках в соціальних мережах з’явився допис, який шокував батьків, рідних, друзів і, щоб вам не брехати, я й сама була здивована тим, що видала того дня. 

"Мене звати Надія, мені 22, рівно тиждень тому я вирішила піти в ол-ін, бо не знаю, коли ще трапиться краща нагода поставити все на карту, як не момент, коли розумієш, що другої молодості не буде". 

Я написала про те, що наш час у цьому світі лімітований, що все змінюється. Тому всім нам інколи треба зробити те, чого хочеться насправді. І я зробила свій крок. 

"Поставила спам-фільтр на будь-який негатив і порозкидала резюме по всій Україні, спалила всі пройдені мости і знайшла в серці трішки любові до всього, що тієї чи іншої миті робило щасливою. Усміхнулась, озираючись назад, взяла квитки на потяг".

Шукала драму, а знайшла комедію

Якби про мене знали місцеві ЗМІ, це був би шок-контент, але в реальності просто: мама плакала, а тато молився, бо він у мене священник і вирішив, що дитина геть звар’ювала. А я просто мовчки збирала валізу. Кликали в Тернопіль і до Києва. Я вибрала столицю.

У 22 в твоєму житті ще достатньо драми, тому посолити це все переїздом у незнайоме місто, майже без грошей, без житла та з розбитим телефоном, мало б стати апогеєм. Тоді я ще не знала, що то був початок комедії. 

Коли мене запросили на стажування, позаду вже було звільнення з роботи і квитки на потяг. На питання: "Де збираєшся жити?" Відповідала однозначно: "Щось придумаю!"

Думати довго не довелося, сестра попросила знайомого, щось мені підшукати, а той сказав, що два тижні я можу пожити в нього, поки сусід на сесії, та й хлопці не проти.  

Я ніколи його не бачила, але по голосу він здався не дуже небезпечним, тому вирішила повірити своїй інтуїції та зробила хід конем - поїхала до нового сусіда та його хлопців, без жодних сумнівів і вагань. 

І не дарма, бо в 22 всі дівчата мріють про хлопця, а в мене їх було на одній житловій площі ШІСТЬ.

Шість чоловіків і я

У когось в голові це може викликати як мінімум конфлікт, але це був насправді чудовий період. Чудовий, бо саме тоді я дізналась одну з найважливіших істин, які чула в своєму житті. Але це було трохи згодом. 

А поки життя в Києві почало швидко налагоджуватись. Мені запропонували роботу, і я потрапила в чудовий колектив. 

І як ви пам’ятаєте, я стала першою в Україні жінкою, яка завела собі легальний гарем без жодних інтимних чи будь-яких зобов’язань. Лише сусіди.

Здається, життя дало зелене світло, бо мені подобалась моя робота, а мої сусіди мене годували, берегли та розважали. З мінусів - хлопцям так полюбився мій полуничний гель для душу, що вони використали його в перші три дні. Але з цим я впоралась. Це було не страшно. 

Візьми свою пилку

На той час моїм керівником був колишній десантник, якого вразила моя історія, тому він погодився закрити мій випробувальний термін швидше за умови, якщо я виконую поставлені завдання. І я, як відчайдушна рота солдат, кинулася в бій з головою, з азартом і краплею відчаю. Бо гроші закінчились і скоро треба було з'їжджати від моїх прекрасних чоловіків. Я була сильною, я була відчайдушною, я так героїчно хотіла довести собі, що я більше не та, ким була у Львові, тому й вирішувала завдання від шефа зі швидкістю світла. За декілька днів з маркетолога я виросла в керівника відділу маркетингу та подвоїла ставку в плані вимог до себе. 

Кожного вечора я приходила на кухню і розповідала про свого шефа і про те, що нового відбулося в мене за день. А у хлопців між собою була така неоголошена війна: хто ж придумає найсмішніший жарт на мою сьогоднішню проблему. 

У Львові в мене було офіційне прізвисько Drama queen, а в Києві я виховувала в собі воїна, тому героїчно приймала всі подарунки долі. Прокидалась о 5-ій, о 7-ій починала свій робочий день, працювала до 7-8 годин - і потім знову по колу. 

Перші тижні відчувала себе всемогутньою, як Брюс, і це був, як ковток свіжого повітря. Відтепер без драми, хоча поки що королева. Королева жартів для своїх сусідів. 

Але одного вечора я була вщент втомлена й розбита. Завдання з’являлись швидше, ніж я встигала їх виконувати. Страшенна втома та й ще думки, де шукати нове житло, адже термін перебування в цій квартирі нещадно спливав. 

Тому через два тижні мого життя в Києві, вперше, на жарти хлопців я не засміялась, а втекла до кімнати плакати. 

Я ридала так, що чутно було з Борщагівки до Броварів. Я не знала, що мені робити і не знала, що я тут роблю. Я не могла здатись і не хотіла боротись. Я виплакувала в подушку всі свої образи. Мене наздогнав увесь той страх, від якого я так героїчно намагалася втекти. 

Я пам’ятаю, як мій сусід зайшов до кімнати і мовчки поставив навпроти мого ліжка стілець. Він почекав, доки я трішки заспокоюсь, і серйозним тоном, з батьківською турботою сказав:

- Мала, в тебе мозок має бути, як пилка. Якщо ти не можеш нічого зробити з проблемою, пиляй її доти, доки вона не стане смішною. 

Моє життя змінилось того вечора. Чи плакала я потім ще після тієї ночі? Так, і не один раз. Але потім вставала, брала свою пилку й пиляла все так, що спочатку весело ставало мені, а потім - всім довкола. У тому домі я навчилася жартувати з усього, що відбувається, а потім - навіть із себе. А ще - не додавати життю надлишкової драми й дякувати всім ситуаціям, у яких хоч трішки, але можна посміятись. 

Згодом я орендувала собі кімнату і переїхала. Пройшла випробувальний термін і познайомилася з новими друзями. Через місяць я вже була у відрядженні в Одесі, через два - в Мінську. Але з того прекрасного місця, яке стало моїм першим домом у Києві, я забрала свій перший найважливіший урок: 

Гумор - це не про сміх. Гумор - це про ставлення до життя. Про ту легкість, з якою ти йдеш у світ, про ту мудрість, яку ти несеш своїм життям. Мудрість - не плакати, а сміятись. Коли хочеш впасти на землю і повзати - встати і танцювати. Коли хочеш жалітись - посміхатися і шукати щось, з чого просто зараз можна зробити жарт. 

На мою думку, у Всесвіту дуже гарне почуття гумору і, як колись казав Іван Багряний, що він любить сміливих, я скажу вам, що Всесвіт любить ще й тих, хто розуміє його жарти. 

Душа Мегаполіса
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Nadia Zharska
Elizaveta Tagintseva, ти знаєш, що я тебе абажаю, бікоз потомушто)))
27 вер 2019 р., 12:17
Elizaveta Tagintseva
Класс, мені дуже подобаються твої тексти! І хоч історія була не про те, я згадала коли мене наздогнав страх і самотність в столиці. Коли я виплакувала все, що накопила за декілька місяців життя в Києві. Це проходить кожен із нас. Твої історії особисті, але для кожного є свій месседж.
26 вер 2019 р., 09:05
Юлія Краска
Молодець! Влучно! Про пилку і про гумор. Супер 👍
25 вер 2019 р., 20:31
Єгор Скляров
Alexandra Pikuza, огонь
25 вер 2019 р., 14:51
Alexandra Pikuza
КЛАСС!!!!!!!
25 вер 2019 р., 14:50
Ви
укр
рус
© 2018 «Йод.Медia». Всi права захищенiРозроблено у Wander Black
Ми збираємо і використовуємо cookie, для того щоб формувати достовірну статистику та робити контент цікавішим для кожного з наших читачів. Що таке cookie-файли, як їх ввімкнути/вимкнути, ви можете прочитати тут.Редакція шанує авторське право, тому, якщо хочете передрукувати будь-який наш матеріал, напишіть нам сюди.
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту