Письменник Юрій Рогоза: "Про "День народження Буржуя" говоритимуть менше, ніж про те, що я роблю зараз"

Автор сценарію популярного серіалу 2000-х - відверто про зміну імені, подорожі, порівняння літератури з боксом і "50 відтінків сірого".

З автором "Дня народження Буржуя", культової речі для українського ТБ початку 2000-х, зустрічаємося в одному з кафе в центрі Києва. Лише кілька місяців тому письменник Юрій Рогоза повернувся в Україну після періоду подорожей світом і життя за кордоном. Тисне мені руку. "Як вас звуть? Юля? Дуже приємно. Я - Отто". І впіймавши мій дещо очманілий погляд, виводить акуратним почерком на аркуші паперу: Otto Rich. 

Цієї миті я розумію, що інтерв'ю обіцяє бути цікавим. Втім, читайте самі 😊

З ім'ям Юрій неможливо стати популярним у США

- Я змінив ім'я. Це не те, щоб таємниця, але весь промоушен на всіх майданчиках ведеться під цим ім'ям.

- Напевно, тому знайти про вас актуальну інформацію складніше, ніж розгадати сюжети ваших детективів?

- Розшифрувати мене не важко. Але в плани промоушена не надто вписується повідомляти всьому світу, хто я. Світ і так глобальний, а інтернет робить його багатоквартирним будинком, де всі кімнати прохідні.

Чому мені це потрібно? Звісно, не тому, що я соромлюся походження. Для ринку Сполучених Штатів абсолютно все одно, хто ти по крові, за релігією, за секс-орієнтацією... Але їм спокійніше, коли людина "з понтом американець".

Для запуску це має значення. Скажімо, з ім'ям Юрій практично неможливо, або дуже важко, стати популярним. Адже Boris and Yuriy - це два руські бандити з фільмів другої категорії. Вони йдуть з купою доступних дівчат, їдять насіння, у них золоті ланцюги: "Da, Yuriy. Okay, Boris. Da, Boris, ty prav, ya eto sdelayu". Чомусь саме Юрій і Борис були обрані в якості таких типажів

Повештався країнами – Від Швеції до Африки

- Тобто мені потрібно було шукати в інтернеті інформацію не про Юрія, а про Отто?

- Ви можете хоч зараз це зробити і побачити хоча б щось. Можливо, не дуже багато. Але те, що це автор, який написав певні твори.

Я скажу чесно. Років зо 4 тому я просто відчув, що хочу бути затребуваним серед читачів у більшій кількості країн. І крім того, відчув, як би це безглуздо не звучало, що я багато чого не знаю. Адже подорожував до цього тільки як турист. І то - через дружину. Вона сказала: "Якщо у нас є така можливість, чому б нам не поїздити світом?".

Як сказав Курт Воннегут, подорож - це урок танців, який викладає господь бог. Коли зараз я повештався країнами - від Швеції до Африки, то, як мінімум, краще розумію себе. Бо сказати, що я краще знаюся на світі - це трошки самовпевнено, мабуть. А от даю собі лад - точно.

- То де зараз ваш дім?

- Мого остаточного дому я ще не побудував. Можливо, це якраз момент вибору. Якоїсь миті, коли я зміг жити не в Україні, подумав так: "Отто, стоп, як тебе не називай, але якщо ти щось і завоював, то це можливість нічого нікому не доводити, а просто пропонувати, давати, робити. Реалізовуватися". Бо в самому доведенні, якщо і є сенс, то дуже нерозумний.

Я піднабрався мудрості. І це мені дуже допомогло, я себе відчуваю набагато краще. Щодо об'єктивних речей, то я написав чотири романи та опублікував три з них.

Був забіякою, який вирішив, що може стати чемпіоном світу

- Якою мовою?

- Англійською. Звісно, у кожного з них був редактор, який був native speaker. Бо якою б вільною не була моя англійська, вона недостатньо вільна для написання.

Коли я російською або українською починав працювати, то не замислювався про соковитість моєї мови, її образність. Це виходило природньо. Я був просто стенографістом. Робити те ж саме не тією мовою, якою ти сказав своє перше слово, складніше. Точніше, робити-то просто. Але ти не впевнений у тому, що воно буде так само сильно бити в цих умовах.

Це як порівнювати вуличну бійку і бокс. Тайсон міг побити будь-кого. Будь-якого Кличка, п'ять Кличків. Він був вуличним хуліганом, він був лютим. Але закутий у цивілізовані рамки рингу, він теж програвав. Він скаженів, казав: "Знімаймо рукавиці та будемо на смерть, давай-но без гонорару". Він був і є переможцем усередині, але світ грає за правилами.

Світ рахує кількість раундів і кількість ударів. І якщо ти хочеш бути чемпіоном, маєш битися за правилами.

Я був таким ось забіякою, який на Подолі побив двох хуліганів і вирішив, що може стати чемпіоном світу. А на рингу мені пояснили, що там треба надіти рукавиці. І наскільки мій удар сильний у рукавці - я не знаю, я ніколи так не робив.

І ось ці всі умовності світу та іншої мови (не тільки мовлення, а й сприйняття), вони вимагають того, щоби був good editor, дуже хороший і досвідчений редактор. У мене і тут були редактори, які вичитували. Бо коли ти захоплюєшся, у тебе людина легко може сісти в BMW, приїхати і вийти вже з "Мерседеса" або "Москвича" (сміється) 😁.

Перериватися на перевірки - собі дорожче. Адже головне - той імпульс, який в тебе входить.

- Чому англійська і чому США - ви там жили?

- Ні, я не жив у Штатах. Просто єдиним територіальним майданчиком, з якого починається рух будь-якого творчого проєкту сьогодні, є Сполучені Штати. Хочемо ми цього чи ні, давайте-но будемо щирими. За це виступає і так званий ринок - кількість людей, які читають. Уже зараз це 9,8 книг на людину на рік (недавно було 8, потім 9,1).

В основі нового серіалу – таємниці та розслідування

- І все-таки у якій якості ви тут зараз - вдома, в гостях, по роботі, за покликом душі?

- Усе, що я роблю зараз - за покликом душі, прислухаючись до себе. А взагалі-то нас усіх веде по життю. Як кажуть рунологи: "Вибору немає, є шлях".

Ви, звісно, маєте на увазі, чому я повернувся в Україну зараз. Я - захотів. Захотів і зміг собі це дозволити. Це не означає, що я беру зобов'язання тут жити. Це не означає, що у мене там десь щось не вийшло. Якраз навпаки - я б силився, поки не вийде. Не факт, що це правильно. Це звичка.

Розкрию вам таємницю. Зараз я вже перебуваю в договірних відносинах з однією київською студією. Вона міжнародна, швидше, але й українська в тому числі. Кілька днів тому я підписав договір про написання серіалу. Як сценарист.

При цьому з урахуванням становища України і всього того, що відбувається навколо, ціни не те, щоб смішні, але вони малі в світових рамках. Але мені цікаво це робити, я хочу це зробити. Крім того, цілком можливо, це стане форматом. А раптом. Колись буде більше. Не важливо, ти маєш робити те, заради чого ти народжений. Значить, продаж одного з романів дасть мені більше.

- Уже можна говорити, про що буде цей серіал?

- Ви знаєте, я не впевнений, чи хоче замовник, аби я це зараз розповідав. Я з ним це не погоджував.

- Добре, тоді, можливо, просто назвете жанр?

- Звісно, в серіалі будуть елементи детективу, елементи саспенсу, можливо хорору, але не в сенсі клоуна із закривавленим ножем.

Це буде багатожанровий серіал, в основі якого, звісно ж, будуть лежати таємниці, розслідування. Але всі ці речі нанизуються на людські долі.

- Коли, хоча би приблизно, український глядач його побачить?

- Я не хотів би бути приблизними, я просто не знаю. Ну, скажімо, скільки робиться серіал – пів року, напевно? А пишеться місяць-два.

Спочатку був жорсткий дедлайн, але щойно замовники вирішили, що їх хвилює якість (і не тільки моєї роботи, а й реалізації, втілення), вони вирішили зробити це щедріше, більш "жирно", і дедлайн розширили. Тобто поспішати я не буду, але й зволікати теж. Я просто швидко пишу, немає сенсу писати повільно.

Але я думаю, це не єдина моя робота, побачимо.

Римейки роблять, щоб виховати толерантність

- Все ж для української аудиторії, для значної її частині, ви асоціюєтеся з серіалом "День народження Буржуя", який у 2000-му став у нас культовим...

- Егеж, сумно чути в 2019-м, що культову річ ти написав у 2000-му. Після нього я написав ще вдосталь серіалів, перебуваючи тут, і всі вони були досить успішними, у всякому разі, йшли на головних каналах. Але тут вже не наша воля, що люди виберуть своїм улюбленим. Якщо їм так полюбився "Буржуй" - добре.

- Я десь зустрічала інформацію, що планувався триквел, але щось пішло не так. Може, настав час для продовження "Буржуя"?

- Якщо триквел і планувався, то не реалізвувався не з моєї вини. Річ у тому, що права на серіал належать з одного боку мені як автору, з іншого - Олександру Роднянському особисто або каналу "1+1" (тут я точно не знаю), а з третього - "НТВ-Профіт", якої вже не існує, або Ігорю Толстунову. Я давно не бачив Родянського, давно не бачив Толстунова. І навряд чи в умовах війни і того, що відбувається навколо, в їхні плани входить триквел.

- Як думаєте, чому настав цей ностальгічний період у кіно, літературі, моді, коли всюди знімають римейки? Навіть "Беверлі-Гіллз" у США перезапустили.

- Так, зараз, на жаль, епоха римейків навіть у США. Вони свої ж фільми 20-30-річної, які ми любили, переробляють на новий варіант.

Це робиться продумано, виховуючи людей, для яких головним мірилом позитивності й зрілості є толерантність. Мені це дуже не подобається. Нікому цього не кажіть, будь ласка (сміється).

Зараз заведено не мати ворогів. Але не я написав вірш "You have no enemies, you say?".

Це велика англійська література ставить усе на свої місця. Якщо у тебе немає ворогів - значить, ти був боягузом, лицеміром тощо.

Існує безліч аргументів. Будьмо тоді толерантними до педофілів (вони щиро люблять дітей, на відміну від педагогів, як у тому анекдоті).

Але все одно я переконався в тому, що жодні аргументи не діють. На західне суспільство дедалі більше та дедалі сильніше діють штампи допустимості всього і нормальності всього. Причому, якось прискорено. І нам доведеться з цим рахуватися.

- Герой "Буржуя", який припав до душі аудиторії і став їй симпатичним, дуже чітко вловлював і відображав усі тенденції того часу - людина з нізвідки, селфмейдмен, який добився успіху та все втратив в епоху накопичення та перерозподілу капіталу. Бурхливий час - бурхливий герой. За якого героя зараз готова вболівати аудиторія, яким він має бути, щоби стати актуальним? 

- Я нічого не вигадую, я камлаю, як кажуть шамани. Так от: мені під час одного з останніх камлань прийшов такий герой. І я написав синопсис. Можливо, він когось зацікавить, і тоді ми це втілимо.

Це людина дещо іншого плану. Але навіщо я буду переповідати, вам же потім буде нецікаво дивитися 😁 Це людина, яка шукає відповіді на запитання.

Той герой тільки й робить, що запитує чому, навіщо. І починає запитувати із себе. Йому вистачає своїх таємниць, завдяки цьому він починає розбирати чужі.

Формули успіху немає

- А що ви самі читаєте? Можливо, порадите щось аудиторії "Йоду"?

- Я менше за все можу нав'язувати щось людям. Але скажу, що я б почитав Милорада Павича. І він же дає список балканських письменників, про яких ми й гадки не мали взагалі, але вони чудесні.

Той, хто читав "Довге нічне плавання" Павича, яке розміром зі шкільний твір, не читатиме "50 відтінків сірого". Це про одне й те саме - про жіночу сексуальність, тільки там це - діамант, а там - кошик кристалів Сваровскі. А то й пластмаси.

Перед цим я перечитував Кунца. Але це своєрідний смак, я не хочу і не буду його нав'язувати.

Останній фільм, який на мене справив величезне враження, вийшов сім років тому - "Джанго вільний" Квентіна Тарантіно. Одразу скажу, що "Одного разу в Голлівуді" я ще не дивився, це свято, яке на мене ще чекє.

- Ви читаєте і дивитеся для натхнення або, скажімо так, щоб вловити тренди?

- Ні, тренд неможливо вловити! Від того, що я прочитаю книгу Кунца, я не зможу бути Кунцем. Бо в нього своя срібна струночка, яка з'єднує його з чимось більшим. Йому на іншій хвилі надиктовується казка, а мені - на моїй. Тут немає ні ревнощів, ні заздрості, ні порівняння. Ну не можна робити, як хтось. Не може Тайсон битися, як Кличко, а Кличко - як Тайсон, хоча обидва чудові в ринзі.

У чому принадність літератури, на відміну від боксу. У тому, що тут немає бою за абсолютне чемпіонство. Жоден Ден Браун не напише того, що напишу я. І, звісно ж, я не скажу людям те, що скаже їм Ден Браун.

Крім того, формули успіху немає. Це сказала Джоан Роулінг, але я з нею абсолютно згоден. Вона це сказала, коли її все мучили: "Ну як же так?!". Вона була просто нещасною вчителькою, яка написала чудову казку й стукалася з нею до всіх дядечків. Але потім - обвалення ринку й сталося так, що Джоан Роулінг стала всім відома, подарувала світу чудову книгу.

З Деном Брауном - інша історія. Після виходу "Коду да Вінчі", з якого почався його так званий феномен, прекрасний викладач і письменник Ден Браун не став кращим письменником, він не став гіршим професором, він залишився самим собою. Просто заробив трохи грошей, слави та отримав великі можливості.

Я до того, що перемогти когось або програти - дуже складно. Ось та дівчина, яка написала "50 відтінків сірого", яка ледь вміє водити авторучкою по мокрому паперу, вона заробила свої 100 мільйонів (це більше, ніж заробляє Стівен Кінг - то 14 мільйонів, то 25, як вийде), вона отримала гроші та пішла. Окей, когось чимось потішила, хоча мені це важко собі уявити. А Стівен Кінг залишився Стівеном Кінгом. Чемпіона немає.

Ми ж не в доларах вимірюємо. І навіть не в кількості читачів. Хоча в кількості читачів - справедливіше. У цьому плані Пауло Коельйо лідирує, тому що людина працює правильно. Напише - і викладає в безкоштовний доступ. І все одно його видають найбільше на папері, бо потім це перекладається у всіх країнах всіма мовами.

Тож чемпіоном бути не треба. Ти все одно не зробиш роботу іншого. Ні Браун - Кінга, ні Кінг - Брауна.

Закрив полиці, щоб покращити англійську

- Де можна почитати ваші книги англійською?

- Ще два місяці тому їх можна було купити на будь-якому майданчику, і на Amazon (хоч це й не суто книжковий майданчик), і на Smashwords, Kobo... Я всіх не пригадаю, їх дуже багато.

Зараз тимчасово - ніде, крім, по-моєму, Kobo, який не зняв книги. А взагалі я закрив полиці, бо не задоволений редагування. Хочу довести рукописи до досконалої англійської і викласти їх знову.

- Ви планували переклад книг українською або російською?

- Раніше - ні, раніше я про це не думав, мені важливо було розібратися з механізмами - як можна працювати й жити. А зараз, звісно, хочу. Але хочу, щоб вони стали відомими (не буду казати number one або number two) десь. Ось коли там воно бабахне - тоді б мені хотілося це своїй країні віддати, продати, подарувати.

Але якщо хтось захоче це зробити раніше - напевно, я теж не стану заперечувати.

- Чули про український мовний закон? Чи готові писати українською?

- Звичайно, готовий. А чому ні? В мене не буде жодних проблем з українською мовою взагалі, у цьому я переконаний. Бо я писав пісні щонайменше. Пісні і вірші. І зараз пишу, українською в тому числі.

Мені приходять вірші, як дар - я їх записую. Іноді їх викладаю в Фейсбук, бо мені сказали, що його треба мати.

Але мені не імпонує, що там у мене сотні друзів. Ну не буває сотні друзів, на жаль. А люди так легковажно до цього ставляться – friends.

- На завершення, повернуся до "Буржуя". З якими почуттями ви згадуєте роботу над ним?

- Чесно кажучи, я не особливо озираюся назад. Мені не туди. Мені вперед. Не можу сказати, що я сиджу та ностальгую. Я забув, коли я востаннє сидів і думав про "Буржуя" і події 20-річної давнини.

Тоді мені було добре, мені дуже подобалося, що це реалізується, що це дивляться. Мені подобалося, що мене впізнають на вулицях. Це майже завжди приємно, тим паче люди толком не пам'ятають, хто ти. Чи обтяжує слава? Це, по-моєму, фігура мови. Як вона може обтяжувати? Це приємно, звісно, дякують за те, що ти пишеш казки. Це класно.

Я не кидаю виклик ніяким письменникам - я їм зичу удачі, як і собі. Я кидаю виклик самому собі. Я зроблю так, що про "Буржуя" говоритимуть менше, ніж про те, що я роблю тепер.

Ще трохи про…

Ім'я та громадянство

- Отто - тепер офіційне ім'я. Від обкладинки книг до водійських прав. Громадянство? Можна я не буду відповідати на це запитання? Щодо України, то я поки не готовий відповісти - чи житиму я тут. Хочу - так, звісно. Це країна моїх вібрацій, це моя батьківщина, я тут багато років провів. Я тут був успішний, мене любили люди. 

Електронні книги та смартфони

- Я читаю з електронних носіїв, коли в мене немає можливості читати паперову книжку. І, звичайно, я користуюся смартфонами, хоча я їх не люблю. Я не розумію, коли кажуть: "О боже, загубив телефона, там було все моє життя". Хлопче, взагалі-то твоє життя дещо в іншому місці 😁 Я не можу сказати, що моє життя в смартфоні, звісно, ні. Більше того, я все планую, але ніяк не зберуся перейти на звичайну кнопку. Просто відповідати на дзвінки. Кнопковий телефон, що не б'ється. 

Про письменницький бізнес

Коли я покинув писати серіали та почав писати книги англійською, вже тоді кількість телеглядачів і кіноглядачів перевищувала кількість тих, хто читає, на порядки. На два нулі. Дуже шкода. Адже в усьому світі тенденція до читання зростає. В Україні - ні. У нас 50-60 тисяч - це шалено великий наклад книги.

Про США та Європу

Європа не формує уподобання. Скажімо, Німеччина вже багато років один в один повторює успіх у Сполучених Штатах. Найпопуярніший автор торік у США – найпопулярніший у Німеччині, другий - другий, третій - третій. Тобто перша десятка повністю формується світовою думкою, яка починається на майданчиках США.

Про відповіді на запитання

Нам дуже багато дається у вигляді догм. Але всі процеси навколо нас почали піддаватися науковому виміру. І це так прикольно.

Я ніколи не захоплювався точними науками, але квантова фізика не може не тішити. Вам доведеться відповісти, панове, на цілу низку запитань щодо енергетики всього на світі. Енергетики грошей, енергетики ліків, енергетики воєн тощо.

Фото: Валентин Царук/"Йод"

Юлія Мамойленко
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту