Зірка "Жіночого Кварталу" Анастасія Євтушенко: Я скинула 50 кг, бо хотіла грати різні ролі

Актриса театру й кіно розповіла, чому наважилася на схуднення, як адаптувалася до публічності та критики, а також зізналася, що мало не потонула на зйомках нового артхаусного хоррора.

На сцені "Жіночого Кварталу" ця вродлива дівчина з допомогою однієї лише міміки миттєво перевтілюється на "страшненьку". Настя Євтушенко не дуже активна в соцмережах (і ми з'ясували чому!), тож поки що про неї відомо не так багато. Але в її житті відбувається чимало цікавого. Акторка успішно грає в Молодому театрі - критики називають її однією з найяскравіших молодих артисток, а фільм за її участю - "Сторонній" - недавно взяв нагороду на фестивалі хорорів у Торонто.

Напередодні київського концерту "Жіночого Кварталу" ми зустрілися, щоб поговорити про залаштунки театру, кіно і гумористичного шоу. 

На сцені "Жіночого Кварталу": Настя в образі дівчини-"пацанчика" (ліворуч).

Після вступу плакала та хотіла забрати документи

- Настю, як вирішили стати акторкою?

- Чесно зізнаюся, спочатку це не було моїм рішенням. У дитинстві я не була суперартистичною. Хотіла займатися балетом, але обпекла ноги й набрала вагу. Пішла на музику - мені завжди ставили двійку із сольфеджіо. Тож до 9-го класу мене цікавили тільки книжки, які я читала невідривно.

Батьки зрозуміли: якщо піду в 10-й клас - нічого з цього не вийде, тому віддали мене в Ужгородський коледж культури і мистецтв. Там була така смішна спеціальність - режисер масових свят і обрядів. З цього все й закрутилося.

Потім я потрапила в Мукачівський драматичний театр, грала в казочках невеличких. Але режисер сказав: треба йти вчитися далі. Без освіти в майбутньому я не могла розраховувати ні на хорошу зарплату, ні на якісь регалії.

Я поступила до Театрального інституту імені Карпенка-Карого, але на контракт. Для мене це стало страшним розчаруванням. Я плакала, навіть хотіла забрати документи, але мене переконали цього не робити. Перепсиховала та думаю: Гаразд. А вже після першого курсу за відмінне навчання мене перевели на бюджет.

- І одного разу почали кайфувати від акторської професії і зрозуміли, що це надовго?

- Не знаю. До мене ще досі це почуття не прийшло (ніяковіє). Напевно, курсу до третього, коли про мою акторську роботу почали говорити щось хороше.

Раніше хтось постійно повторював, що зі мною щось не так. Пам'ятаю, коли я йшла в коледж - вчителька дивувалася: Куди ж ваша дівчинка йде? З неї ж нічого путнього не вийде. Коли вступила до Карпенка-Карого - викладачка сценічної мови була в шоці від мого закарпатського діалекту. Вона не розуміла: Навіщо таку дівчинку брати? Де вона працюватиме?

Так у мене з'явився якийсь спортивний інтерес щось довести: А може я спробую? Вступити, навчитися правильно говорити, влаштуватися в театр. Згодом щось почало виходити, складатися й виросло в ту історію, яка є на тепер.

Настя на сцені рідного Молодого театру.

"Виходила я на сцену - 120 кілограм, і глядачі одразу сміялися"

- Декілька років тому ви схудли на 50 кілограмів. Це ще один виклик, який ви перед собою поставили?

- Так. Десь до 2014 року я була дуже габаритна. Велика, товста, смішна. Звісно, тоді мені давали тільки комедійні ролі. Але, насправді, в професії було легше. Виходила я - 120 кілограм, в коротких шортах і червоних колготках. І вже нічого не потрібно було робити. Від одного мого погляду глядач реготав до сліз.

Але в якийсь момент вирішила: потрібно братися за себе. Час йде, я не змінююся - таке мені не до душі. У театрі мене бачили й одразу давали якусь Проню, а я хотіла бути різною.

- Шлях до схуднення був стресовим?

- Не дуже. Я просто змінила харчування. Зайнялася спортом. Мені подобалося, що всі захоплюються моєю силою волі. Адже я до й після - це дві різні людини.

- Це було того варте?

- Так, у театрі мені почали давати інші ролі. Але в будь-якому разі всі вони - гротескні, гострохарактерні. Це те, що в мене виходить найкраще. Скільки б я не важила. Залишилися й вистави, в яких я грала, коли була повненькою. Зараз тієї гострої реакції на мою зовнішність немає, тому, звісно, грати їх складніше, але цікавіше.

"Саша Машлятіна - мій особистий педагог"

- Пам'ятаєте, як вас запросили на кастинг у "Жіночий Квартал"?

- Так, з легкої руки Станіслава Володимировича Боклана я потрапила до списку акторок нашого театру, яких запросили на кастинг. Спочатку список був коротший, але він додав туди мене та ще деяких дівчаток. А далі вже - не знаю. Це мої здібності або промисел Божий (скромно усміхається).

- Швидко адаптувалися в новій сфері?

- На свій сором, раніше я не дивилася популярні гумористичні шоу. Коли потрапила в це середовище - зрозуміла, що у них свій певний світ і мова. Але удавала, що все розумію (сміється).

У нас в інституті був предмет "робота з мікрофоном", але я його в житті в руках не тримала. Звикла чути себе й партнера, а тут - кажеш у мікрофон, а з колонок - чужі голоси.

Я досі спостерігаю, як вони працюють, як подають жарти. Темпоритм і реакції швидше, пауз не потрібно, бо це телевізор. Манера подачі тексту зовсім інша.

Але я спостерігаю: раджуся з Леною Кравець та іншими дівчатками. Мені дуже допомагає Саша Машлятіна - в якомусь сенсі тут вона мій особистий педагог. Вона, як і багато учасниць, сама пише жарти, тому може підказати, на якому слові краще зробити акцент.

"Деякі не вміють робити орігамі, а я - постити в Інстаграм"

- Ви майже не активні в соцмережах. З чим це пов'язано?

- Просто люди зараз люблять усе городовито красиве, показне. Манірку поведінки певну. Вона у мене може бути, але тільки з чоловіком, коли він мені до вподоби. У житті я дуже проста людина. Я не маю чим хизуватися. Іноді виставлю щось у соціальних мережах, а потім не можу заснути. Це ж хтось дивиться, оцінює: у мене там маленькі губи, чоло якесь не таке або руки довгі. Коли я починаю про це думати - вирішую: Ні, треба все видалити (сміється). Є люди, які не вміють робити орігамі, а я не вмію постити в Інстаграм.

- Довго звикали до публічності?

- Так. Особливо складним був перший концерт у Туреччині. Мені здавалося, глядачі думали: Що це за дівчинка і навіщо вона вийшла? Каюсь, я почитала декілька разів деякі коментарі на Ютьюбі та дуже засмутилася. Ніяк не могла зрозуміти: Хто ці люди? Навіщо вони мене ображають? А коли я побачила, що цим займаються чоловіки... Якщо щось не подобається - вислови свою думку конкретно, чому? У мене якийсь інший вигляд? Для когось у тебе теж дивний вигляд. 

- Тепер ситуація змінилася?

- Звісно, глядач до мене звик, впізнає. Є різні ситуації - і безглузді, і зворушливі. Деякі зустрічають і кажуть: На екрані ви груба та зла, а в житті інша, ви - гарна. Я відповідаю: Ну слава Богу! Дякую за комплімент (сміється). Тож я вмію перевтілитися. Якщо в житті й на сцені буду однаковою, де ж тоді сенс професії? Акторська майстерність - це омана та перевтілення.

- Але в житті ви справді гарна дівчина. Як вам вдається так майстерно перевтілюватися?

- Напевно, є в мені ця енергія - подуркувати. Коли я тільки приїхала в Київ із Закарпаття - так розмовляла з художнім керівником свого курсу, що весь зал лежав. Але в якийсь момент зрозуміла: це не робить мені честі. Ну буду я отакою нахабою, грубіянкою необтесаною. І що? Так, людям буде смішно, але когось може й образити.

- Тобто зараз берете натхнення в своїх юнацьких звичках?

- Так.

- А самі пожартувати по життю любите?

- Ой, звісно. Але мої жарти жорсткі. Можу так сказати, що людина образиться, тому роблю це тільки у вузькому колі.

- А в колективі "Жіночого Кварталу"?

- Там, ми можемо відірватися. В основному жартує Саша Машлятіна. Їй палець у рот не клади. Вона просто генератор ідей і жартів. Усього іскрометного гумору. Заводна та рушійна сила нашого колективу.

Але в наших жартах одна з одною немає нічого образливого. Ми прийшли до того моменту, коли стаємо згуртованим єдиним організмом. У колективі ти відчуваєш якесь тепло, підтримку, відчуття, що все ми займаємося однією справою.

- Відчувається, що всі вболівають за результат?

- Звісно! Театр у цьому сенсі розхолоджує. Там є багато часу на репетиції, на підготовку до прем'єри. Якщо, наприклад, щось не вийде - можеш виправити це у наступній виставі. Тут такого немає. 10-денна підготовка до концерту - одразу тотальне включення: швидко вивчити танці, текст, знати все до літери. У театрі ж іноді можна переставити слова місцями або щось замінити, якщо воно тобі якось не лягає.

- Я думала, в театрі менше імпровізації.

- Ні, на ТБ є імпровізація. Але щоб жарт пролунав, важлива побудова фрази, гра слів. Я спершу цього не розуміла. Пам'ятаю, ще Володимир Олександрович (Зеленський) зробив мені зауваження: "Не можна нічого прикрашати, бо це може зруйнувати кінцевий ефект". Це ціла система, в якій є свої закони.

- А що стало самим приємним відкриттям?

- Якщо у театрі все потрібно самому все перевіряти й готувати, то тут на тебе працює ціла індустрія. Від сценаристів і режисерів до гримерів і костюмерів. Одяг підготують, переодягнуть, красиво нафарбують, зроблять зачіску. Аж принцесою почуваєшся, коли всі тобі так допомагають!

- У театрі у вас був змішаний колектив, тут більш жіночий. Де легше?

- Звісно, у кожної жінки є своє его, своя думка. Але тут ми всі в рівних умовах. Саме завдяки тому, що кожна має певне нутро та світогляд - у нас практично немає перетинів. Навпаки, можемо поділитися: "А ось я думаю, що це ти могла б зіграти добре, а ось це тобі підійде". З'являється творча довіра одна до одної.

На зйомках довелося тонути

- Ви не тільки граєте на сцені, а й знімаєтеся. Фільм "Сторонній" Дмитра Томашпольського з вашою участю зараз успішно їздить по фестивалях. Це заради неї ви перефарбувалися на білявку?

- Так. Є такий художник-гример Віталій Скопілідіс. Коли я знімалася у фільмі "Ржака" цього ж режисера - він прийшов і сказав: Так, будемо все міняти! Стрижка коротка, як у Земфіри, і фарбуємо волосся в чорний колір. А тут навпаки: Робимо холодний скандинавський блонд і нарощуємо волосся. Я думаю: Скільки його того життя? Якщо є можливість щось змінити в собі для роботи на екрані - мені це до вподоби.

- Сподобалося бути білявкою?

- Дуже. Є в цьому щось незвичайне.

- А сама роль?

- Хороша! Це перша роль, де мені потрібно було висловити все очима, практично без емоцій на обличчі. У мене з цим проблема: я часто хлопочу обличчям. Від цього навіть зморшки з'явилися. А в цьому фільмі мало тексту й дуже багато проходок, поглядів.

Кадр з фільму "Сторонній".

- Які труднощі були на зйомках?

- По-перше, довелося тонути. Мені сказали: Прив'яжемо вам важки до рук і ніг. І зануритесь у воду на метри три. Якщо чесно, я побоялася, почала захлинатися. Проте ця сцена вийшла у моєї партнерки по фільму Даші (Трегубової).

Я думаю: фух, пронесло. Але минуло два знімальні дні, дзвонить режисер і каже: Приїжджай! Даша знімалася в шапочці, а у тебе в попередній сцені волосся розпущене. Не піде. Що ж: гаразд.

Дівчатка-синхроністки, які брали участь у зйомках, дали спеціальну прищіпку на ніс, поклали вантаж. Думаю: Боженька, допоможи. Басейн метрів п'ять, а я змогла опуститися до половини. Зробили п'ять або шість дублів. Але вийшло.

Ще одна складна сцена полягала в тому, що потрібно було випити три великих склянки води. Дублів було багато. Я випила п'ять або шість літрів. Більше вже не змогла.

Це був останній знімальний день. Мені розрахували гонорар. Приїхала я додому, руки та ноги набрякли, лежу з цими грошима в пакетику, думаю: завтра мене так і знайдуть.

Потім вже прочитала в інтернеті: якщо людина випиває дуже велику кількість рідини, серце може не впоратися, і вона може просто задихнутися. А я того дня ще й у ванні назанурювалась, напилася води. Загалом, вода супроводжувала мене упродовж усіх зйомок.

- У фільмі дуже колоритна картинка. А де відбувалися зйомки?

- На станції аерації в Бортничах. Дуже красиві кадри вийшли, але всі ці запахи винести було дуже складно. Якщо зміна тривала з 5 ранку до 5 вечора, можна було здуріти.

Кадри з фільму "Сторонній".

- Ваша героїня хороша чи погана?

- Вона незвична і загадкова, як багато жінок. Основний меседж фільму такий: не треба рятувати все людство, достатньо врятувати одну людину - і ти врятуєш весь світ. Приблизно така моя героїня: вона намагається врятувати всіх, але при цьому забуває про себе.

- Фільм неодноразово схвалено на міжнародних кінофестивалях, а коли ми побачимо фільм "Сторонній" в Україні?

- Так, у жовтні наш оператор-постановник Сергій Смичок взяв приз на Міжнародному фестивалі хорорів у Канаді. Скоро буде прем'єра на Міжнародному фестивалі в Індії. В український прокат він вийде у 2020 році.

Фото надані Кварталом 95, прес-службою Молодого театру та з офіцийної сторінки фільму "Сторонній". 

Ольга Ліцкевич
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Ви
Пошук
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту