Знайомтесь, Татлін: заклятий колега Малевича, неймовірний автор неймовірної вежі

Володимир Татлін - людина, що свого часу постала колосом біля самих витоків авангарду. Життя художника - так само феєричний вінегрет, що і його роботи. Проте показник шедевральності такого хаосу все-таки полягає в тонкому та послідовному взаємозв’язку його деталей, що його можна помітити лише пильним оком. Тож дивіться уважніше.

Коли Вову все дістане, він втече з дому; попливе до Стамбула ніжним та недосвідченим юнгою, блюючи з палуби прямо в лазурні води Чорного моря; буде вдавати сліпого бандуриста перед берлінцями; сам про себе складе мільйон легенд та анекдотів; можливо, навіть влізе до вікна майстерні Пікассо; вріже по морді Малевичу; подарує світові частку шаленого та невгамовного себе через таку ж саму творчість; пізнає гіркоту несправджених амбіцій, а потім його ошелешить визнанням, що перетворить отого самого Вову на Володимира Татліна. Перетворить на легенду.

Та все це, звісно, потім.

А поки ми лише почали розповідати, надворі 1885 рік ще, Вова тільки народився і його поки що нічого не дістало.

Чотири роки потому помирає мати майбутнього авангардиста. Ця трагедія стає першим переломним моментом у його житті.

- Тату, а ми тепер будемо жити в Москві удвох та тужити за мамою?

- Нє, синку, я знов одружуюся, ніколи пояснювати, пакуй валізи. І, до речі, ось твоя нова мама.

- Але… вона мене бісить.

- Що поробиш, життя бентежне.

- Чого? Не розумію…

- Скоро зрозумієш. Пакуй валізи, кажу.

Так, батько Вови одружується вдруге, і всією родиною вони переїжджають до Харкова. Там юний Татлін намагається освоїтися, знайомиться з місцевим колоритом та навіть закінчує три класи Реального училища, роблячи перші успіхи в малюванні. Втім, спокійно всидіти на новому місці Вові все-таки не вдається, і, вкрай доведений побоями батька та чварами з мачухою, в 14 років він тікає з дому, гнаний жагою пригод у бік Одеси.

Одному богу знати, як цей худорлявий безпритульний підліток не вмер, доки діставався, та, мабуть, Всесвіт уже тоді мав великі плани на хлопця. Напевно, тим самим можна пояснити й те, як, спотикаючись через утому, Татлін ввалився в гул і хаос Одеського порту та чи не одразу знайшов роботу.

Матрос. Автопортрет, 1911 р. Фото: nevsepic.com.ua

- Вітаю, капітане! Куди пливете?

- Спершу до Варни, потім Стамбул, потім Батумі й додому так само. А ти чого питаєш?

- Візьміть юнгою!

- Здурів? Нам ледь не все Чорне море по периметру обходити, а ти ж слабенький зовсім, усю палубу заблюєш!

- Ну, звісно, що слабенький. Дійшли б оце ви сюди з Харкова пішки, теж були б не апетитне тістечко. А блюватиму я за борт, обіцяю.

- Ти звідки взявся такий відчайдух?

- Що поробиш, життя бентежне.

- Чого?

- Нічого.

Повернувшись із плавання, певний час Вова перебивався тим, що допомагав театральним декораторам та іконописцям.

У 1902 році юний Татлін вступає до Московського училища живопису, ваяння та зодчества. Втім, уже через рік зі свистом звідти вилітає "за неуспішність та несхвальну поведінку".

- Та ви сліпі тут усі! Я творець! Я вам ще такий авангард покажу!

- Ой іди вже давай…

Мине рік, і в двері МУЖВЗ постукає Малевич із тим самим вогнем експериментів у погляді, але йому повідомлять, що він тут не перший такий схиблений і відправлять своєю дорогою.

Пізніше ці двоє таки зустрінуться, творчо стійкіші та вже окрилені амбіціями, і з того часу все своє житя палко мірятимуться авангардами, точитимуть зуб один на одного та працюватимуть при цьому на одному терені.

Та поки що Татлін після відрахування ще встигає поховати батька, ще раз заскочити до Одеси, рік там провчитися в Училищі торгового мореплавання, а після цього аж на п’ять років затриматися в Пензенському художньому училищі - в академічній освіті авангардиста це стало найпомітнішим і водночас фінальним етапом.

В. Татлін. Ескізи костюмів до опери "Життя за царя" та вистави "Цар Максем'ян і його непокірний син Адольфа". Фото: Wikipedia
А потім почалося найцікавіше

1914 року Татлін їде до Берліна. Там, у рамках кустарної виставки народного мистецтва, він вдаватиме сліпого бандуриста. Сам Татлін згодом дбайливо огорне цю історію байками, прикрасить і роздує до колосальних масштабів. Мовляв, музиціював він не перед якимись там берлінцями, а особисто розважав українським фольклором Вільгельма II - останнього германського імператора. І це лише одна з багатьох історій в житті Татліна, де пікантного декору вдесятеро більше, ніж самої суті.

Дорогою з Берліна додому Володимир вирішує заскочити в Париж до Пікассо. Не те, щоби вони були знайомі. Не те, щоби про цю історію взагалі було напевно щось відомо. Однак сам Татлін згодом так палко й захоплено описував майстерню генія, що, скоріш за все, таки там побував.

Причому одні кажуть, що зустріч двох авангардистів допоміг організувати Марк Шагал; інші ж стверджують, що Татлін просто вліз у вікно майстерні пізно ввечері, заставши Пікассо за роботою.

Фото: encyclopediaofukraine.com
Пабло Пікассо, 1908 р. Фото: Wikipedia

- Драсьтє!

(Пікассо підскакує з переляку)

- Так і коні можна віддати! Ану пшов звідси, тут грабувати нема чого!

- Та я не грабувати, я подивитися, ви мій кумир!

- Ще чого, тут тайна творіння, я зайнятий!

- ...ох, які роботи, який фактурний аналіз типажу, а форма, а палітра!

- Ти мене чуєш чи ні? Тут приватна власність, ану киш, ти хто такий взагалі?

- Я Вова, Вова Татлін, я майбутнє авангарду! Я так мріяв з вами познайомитись!

- Ввалитися через вікно - це у вас так знайомляться?!

- Ой, та Шагал обіцяв усе влаштувати, але це в іншій версії подій, а тут прошу мене пардон.

- Ти чим вікно взагалі розбив?!... Це в тебе що, бандура? Нащо?

- Були справи в Берліні, імператорові співав.

- І що співав?

- Що життя бентежне.

- Це як?

- Як селяві, та більше драми.

- А ти глибока людина… Авангардист, кажеш? Ну ходімо, покажу тобі свої ескізи.

Окрилений духом експериментів та натхненний геніальним прикладом Пікассо, Татлін повертається до Петербурга і буквально одразу ж сідлає хвилю футуризму серед бурхливих течій сучасного живопису.

Уже в березні 1915 року звучно й мітко вистрілює Перша футуристична виставка "Трамвай В". Учасники виставки - десятка найсміливіших та найпровідніших художників і художниць того періоду, в тому числі Татлін і Малевич, що вже палають духом суперництва. Нещадно атакуючи свідомості обивателів революційними поглядами на сучасне мистецтво, творці трощили вщент канони, а потім наново їх переосмислювали, пропускаючи крізь решето абсурду й новаторства.

Фото: art.goldsoch.info

"Трамвай В" став тріумфом для Татліна. За оригінальністю його роботи з об’ємом та композицією Малевич в очах глядачів не поспів, хоча шумно й талановито пихкотів. Але творче протистояння на те й протистояння: змиренно обживати друге місце авангардного п’єдесталу Малевич наміру не мав.

- Вово, а тепер ми зробимо Останню футуристичну виставку!

- Малевич, ти здурів? Ми ще з Першої не всі підрамники забрали.

- Авангард мінливий, футуризм вичерпав себе, в мене 39 робіт у супрематизмі і я не маю, куди їх подіти! (потупивши очі) Ну… а ще ти великий молодець. Мене це бісить і зачіпає.

- То ти реваншу хочеш?

- І презентувати світові нову течію в концептуальному живописі!

- І реванш?

- І реванш…

Останню футуристичну виставку було вирішено назвати "0,10".

Супрематизм, мовляв, безпредметний, тож предметів у ньому нуль, а передових художників зате аж десятеро. Щоправда, за час між Першою та Останньою виставками з тих десятьох двоє встигло піти, і шестеро ще прийшло, та ідея назви усім так сподобалася, що міняти вже нічого не стали.

На "0,10" Татлін прийшов зі своїми знаменитими контррельєфами.

- Заждіть-но, Володимире, супрематизм же безпредметний, а у вас в інсталяціях он суцільні предмети: пластини, троси, бруски - як це розуміти?

Контррельєф, 1916. Лаковане червоне дерево, залізо, дерево, цинк. Фото: Wikipedia / Shakko

- Пояснюю: ви - дурень, а це - метафора текстурної плями через використання матеріальних зразків.

- І що ви хочете цим сказати?

- Хочу сказати, що ви - дурень, а життя - бентежне.

- Який глибокий творець…

- Це ж треба, щоразу працює…

Утім, контррельєфи Татліна цього разу були безумовно затьмарені супрематичною експозицією Малевича на чолі зі знаменитим "Чорним квадратом".

Казимир Малевич. "Чорний супрематичний квадрат" (повна назва знаменитої картини), 1915 р. Фото: Wikipedia

Приблизно тоді остаточно сформувалася суть конфлікту між цими двома. Малевич акцентував увагу на абстрактних поняттях форми й кольору, у той час, як Татлін подавав свої роботи під соусом нерозривного симбіозу візуального з тактильним, а також наполягав на практичності мистецтва та його взаємозв’язку з життям. При цьому обидва безумовно були геніями.

В авангардному фольклорі тих часів навіть розповсюдився історичний анекдот про те, як Татлін вибив з-під Малевича стілець і у відповідь на обурення запропонував тому "посидіти на геометрії й кольорі". Їй-богу, ці двоє стібали одне одного так само палко, як і творили нове мистецтво.

Вежа Татліна - шедевр "із заліза, скла та революції"

Саме так її згодом назвуть. У 1919 році Татліну випадає унікальна можливість - спроєктувати Пам’ятник III Інтернаціоналу. 

Так народжується найвідоміше та найбожевільніше творіння художника - Вежа Татліна.
Фото: flickr, Wikipedia

Цілком каркасна, безпрецедентна, футуристична, вона збурювала свідомість своїм нетутешнім виглядом, геометрично складною структурою та стилістикою, що руйнувала усі звичні канони архітектури. "Нагорі" збурилися так сильно, що згорнули проєкт на фінішній прямій, так і не давши йому побачити світ.

Пізніше Вежа Татліна матиме колосальний вплив на розвиток світового авангарду, її назвуть "невтіленою Ейфелевою вежею", її модель оселиться в найвидніших музеях світу. В 1924 році Татліну запропонуюсь відтворити модель вежі для Виставки декоративних мистецтв у Парижі (однак виїхати і супроводжувати її на виставку особисто, на жаль, не пустять). І навіть місцевий загал її визнає, сам того не усвідомивши.

"Проєкт так і лишився проєктом. Макет його не зберігся, але спіраль надовго увійшла основним конструктивним елементом до багатьох театральних постанов тих часів, до оформлення демонстрацій, навіть у побут. Проєкт неначе розтаскали на гайки: так трапляється часто - нова ідея, надто смілива для свого негайного втілення, дещо змінившись, прийнявши компромісні форми, окремими рішеннями святкує свою маленьку, тиху перемогу" - згодом висловиться про цей феномен письменник Ісай Рахтанов.

Однак тихі перемоги Татліна не тішили. З усвідомленням, що найвеличніше його творіння так і не побачить світ, щось у ньому зламалося. Татлін став імпульсивним, різким: одного разу навіть вломився в якийсь музей, зламавши двері та ледве не зламавши ніс Малевичу. Приправлена феєричним успіхом суперника, туга за власними амбіціями трансформувалася в маніакальну потайливість. Татлін заколотив усі вікна в майстерні й нікого не пускав. Причиною був, власне, перехід мистецтва до тих течій, що базувалися не на чистій майстерності, а на концепціях. І якщо майстерність імітувати складно, то ідею викрасти і присвоїти значно простіше. Це не давало спокою авангардистові.

Летатлін, 1929-1932г. Дерево, пробка, сталевий трос, дюраль, китовий вус, сиром'ятний ремінь, кулькові підшипники, тканину тощо. Фото: Wikipedia

Утім, на вежі досягнення Татліна не скінчилися. Решту життя він провів у тому ж вирі неймовірних футуристичних ідей, то конструюючи літальний апарат, то граючи на бандурі (можливо, тій самій, берлінській), то працюючи викладачем у Київському художньому інституті, згодом перебравшись до Москви.

Він устиг побути професором, художником, сценографом, архітектором, юнгою, непутящим студентом - а для світу лишився генієм.
Дарина Карапетян
Для публікації коментарів потрібно авторизуватись!
Через соцмережi
Через пошту
Юрій Литвиненко
Доброго ранку. Життя бентежне 🖐️😊
6 лист 2019 р., 06:08
Ви
Увiйти
Через соцмережi
Через пошту