Фото: Оксана Забужко/Facebook

В сентября появится новая книга-дует от Оксаны Забужко

Она будет состоять из двух рассказов, которые писались с разницей в полвека.

Украинская писательница Оксана Забужко закончила работать над своим новым произведением - документальным рассказом "Код Гурника".

Как сообщает сама Забужко в своем Фейсбуке, изначально это было предисловие к переводу другой книги эпохи "Пражской весны", но позже оно переросло в полноценный рассказ.

Забужко поделилась, что это будет история, в которой весомую роль сыграет 6-летний ребенок, который "умеет запоминать". Это будет полноценный историко-литературный детектив, который напомнит читателям о целом ряде событий, героев, сюжетов - в том числе, о 1960-х, о которых украинцам известно не так много.

Таким образом, новая книга будет состоять из двух частей: рассказа самой Забужко и переводе Стефаном Забужко рассказов Ильи Гурника "Иерихонские трубачи". Автор подчеркивает, что между созданием произведениями прошло целых 50 лет.

Сейчас книгу передали в издательство; на полках магазинов она появится уже в сентябре.

В качестве анонса, Забужко опубликовала отрывок из будущей книги:

"Це було дуже дивне відчуття: в сорок років уперше приїхавши до Праги, на презентацію власної книжки, і вступивши до першої ж книгарні, щоб, авторським звичаєм, перевірити, як твоя книжка виглядає на чужих полицях (так батьки з-за паркану дитсадка пантрують своє чадо в гурті інших малят: як там його, не кривдять?..), несподівано перечепитись оком об чиюсь іншу обкладинку, виставлену разом із твоєю на стенді новинок, – і впізнати ім’я: Ілля Гурнік. О Боже. Той самий? То він живий? І далі пише? Друкується?..

- Гурнік? Композитор? Ну звісно, живий, ще й дуже відомий, – заспокоїли мене чеські друзі, – його іменем навіть астероїд названо! А ти звідки його знаєш?
- Я його не знаю, – пробелькотіла я. – Я з ним виросла.

Такі моменти випадають нечасто, я зву їх «стібками» – коли назверх тканини твого життя раптом вигулькує зблиск таємної нитки, якою воно пришите-прифастриґоване до якоїсь більшої цілости – роду, народу, цеху, спільноти: зазвичай цей зв’язок людині невидний, а «стібок» враз висвітлює його на довгу дистанцію – і бачиш, як шов-фастриґа тягнеться пунктиром крізь десятиліття, кудись у тьму до твого народження, сполучаючи твою долю з долями інших людей, навіть коли тих людей давно немає на світі, і в цю мить чітко й необорно відчуваєш, що ти – на своєму місці: пазл склався, все, що з тобою відбувалося досі, мало сенс, раз привело тебе сюди, тож іди, йди далі, не зупиняйся, GPS працює без збоїв…".

Вика Степаненко
Для публикации комментариев нужно авторизоваться!
Через социальные сети
Через почту
Вы
Войти
Через социальные сети
Через почту